Ніч перед світанком
Коли у Соломії почалися перейми, годинник показував без чверті третя. У квартирі стояла вогка півтемрява: за вікном дрібний дощик малював на асфальті розмиті відблиски. Іван підвівся з дивану раніше за неї він не спав майже всю ніч, ворочався на кухонному стільці, то перевіряв сумку біля дверей, то визирав у вікно. Соломія лежала на боці, притискаючи долоню до живота й рахуючи секунди між хвилями болю: сім хвилин, потім шість з половиною. Вона намагалася згадати дихання з відео вдих носом, видих ротом, але виходило нерівно.
Вже? запитав Іван із коридору, голос звучав приглушено: двері спальні були прикриті.
Схоже Вона обережно сіла на край ліжка й відчула холод підлоги під босими ступнями. Перейми частіші.
Вони готувалися до цього моменту весь останній місяць: купили велику блакитну сумку для пологового будинку, склали туди все за списком, роздрукованим з сайту. Паспорт, медичний поліс, обмінна карта, запасна нічна сорочка, зарядка для телефону й навіть шоколадка «на всяк випадок». Але зараз навіть цей порядок здавався хитким. Іван метушився біля шафи, перебираючи папки з документами.
Паспорт у мене Поліс Ось він А де обмінна карта? Ти не брала її вчора? Він говорив швидко й тихо, наче боявся розбудити сусідів через стіну.
Соломія важко підвелася й пішла до ванної їй треба було хоч умитися. Там пахло милом і трохи вологими рушниками. У дзеркало дивилася жінка з темними колами під очима й розкуйовдженим волоссям.
Може, викличемо таксі відразу? покликав Іван із коридору.
Давай Тільки перевір ще раз сумку
Вони обоє були молоді: Соломії двадцять сім, Івану трохи за тридцять. Він працював інженером-конструктором на місцевому заводі, вона до декрету викладала англійську в школі. Квартира була маленькою: кухня-вітальня й спальня з видом на проспект. Все нагадувало про зміни: дитяче ліжечко в куті вже зібране, але в ньому лежить стопка пелюшок; поруч коробка з іграшками від друзів.
Іван викликав таксі через додаток звичний жовтий значок зявився на екрані телефону майже миттєво.
Машина буде через десять хвилин
Він намагався говорити спокійно, але пальці тремтіли над екраном.
Соломія натягнула худі поверх ночної сорочки й пошукала зарядку для телефону: індикатор показував вісімнадцять відсотків заряду. Вона сунула кабель у кишеню куртки разом із рушником для обличчя раптом знадобиться дорогою.
У передпокої пахло взуттям і трохи вологою від Іванової куртки її сушили після вчорашньої прогулянки.
Поки вони збиралися, перейми ставали помітнішими і трохи частіші. Соломія намагалася не дивитися на годинник: краще рахувати вдихи-видихи й думати про дорогу вперед.
Вони вийшли у підїзд за пять хвилин до призначеного часу: чергове світло кидало бліду пляму біля ліфта, звідки тягнуло протягом знизу догори. На сходах було прохолодно; Соломія щільніше затягнула куртку й притиснула до себе папку з документами.
Унизу біля підїзду повітря було сире й прохолодне навіть для травня: краплі дощу стікали по козирку над дверима, рідкісні перехожі поспішали геть тротуаром, кутаючись у куртки або затягуючи капюшони глибше.
Машини у дворі стояли хаотично; десь у далечині чувся глухий стук мотора ніби хтось прогрівав двигун перед ночною зміною. Таксі запізнювалося вже пять хвилин; точка прибуття на карті пересувалася повільно: водій явно петляв між дворами або обїжджав якусь перешкоду.
Іван нервозно перевіряв телефон кожні півхвилини:
Пише: «Дві хвилини». Але він чомусь обїжджає зайвий квартал Може, ремонт?
Соломія сперлася на перила ґанку й спробувала розслабити плечі. Вона раптом згадала про шоколадку: засунула руку у бічну кишеню сумки й переконалася вона там. Дрібниця, а приємно відчувати хоч щось знайоме серед усієї цієї метушні.
Нарешті фари виникли з-за кута будинку: білий «Renault» уповільнив хід перед підїздом і акуратно зупинився біля самих сходів. Водій вийшов назустріч сам чоловік років сорока пяти зі стомленим обличчям і короткою борідкою; він швидко відкрив задні двері й допоміг Соломії розміститися на сидінні з усім багажем.
Доброї ночі! Пологовий будинок? Усе зрозумів! Пристебніться обовязково
Він говорив жваво, не надто голосно; рухи були зібрані, але без зайвої метушні. Іван влаштувався поруч із Соломією позаду водія; двері захлопнулися трохи голосніше, ніж зазвичай усередині машини запахло свіжим повітрям у поєднанні з рештками кави з термокружки біля гальма.
Виїхавши з двору, вони одразу потрапили в невеликий затор: попереду горіли аварійні вогні дорожньої техніки робітники перекладали асфальт прямо вночі під рідкісними ліхтарями. Водій увімкнув навігатор трохи голос
