Ніч, жінка, кіт і холодильник
Не дивись на мене так!
Катруся кинула суворий погляд на кота. Навіть брову звела, хоч мама завжди сварилася, коли вона так робила. У дитинстві густі, майже зрощені брови Катерини світло-Олексіївни виглядали загрозливо. Брови дісталися їй від тата а їй так хотілося, щоб від мами, у якої вони були тоненькі-тоненькі, майже ниточки, зовсім нестрашні.
Та Катруся давно вже наводила з ними лад і вже не мала малих літ. Кіт усе чудово розумів, тому на Катин насуплений вигляд і оком не моргнув. Він сидів на підвіконні, злегка зневажливо і здивовано позирав на господиню, раз у раз мерехтячи зеленим, глибоким, моторошним оком коли світло з нічника у передпокої проникало на кухню.
Двері, які Катя притулила для ілюзії можливості втечі, час від часу тихо підстукували від протягу. Але зчинитися цілком не бажали не відрізати дорогу назад, до реальності. Це дратувало Катю їй так хотілося, щоб двері ляснули й дали їй повне право відчинити інші холодильника…
Катерина пересіла ближче до стіни, де вже засиділася годину, і впялася поглядом у холодильник, наче намагаючись проґіпнотизувати його.
Вона чудово знала до останньої ковбаски все, що лежало на вимитих нею поличках. Адже саме вона завжди займалася закупами продуктів це часто ставало приводом для жартів у родині.
Катерино, навіщо нам артишоки? В нас це взагалі їдять? підсміювався чоловік, крутячись із маленькою баночкою. Навіщо купила?
Смачні ж.
Ну гаразд, тоді видумай, як їх зїсти і не отруїтися.
І Катя видумувала. Винаходила якусь дивину, бо за рецептом готувати не для неї. Родина спочатку підозріло дивилася на її страви, а потім миттю вимітала усе зі столу, випрошуючи добавки.
Уся родина. Окрім Катьки.
Вона не могла їсти те, що приготувала. Просто не могла!
Сам процес забирав її цілком, приносив радість, але як тільки черговий кулінарний шедевр був готовий наставала катастрофа. Приходила якась дивна бабуся з казки, явно не Катина родичка, нашіптувала щось собі під ніс і заспокоювалася ехидною посмішкою. Залишала по собі голодну Катерину, яка не могла дивитися на приготовану страву.
Катя від цього страждала і заїдала смачною дрібничкою. Головне не готувати! Булочка, ковбаса, сир, вафельки, цукорки, іноді навіть печиво сина з дітьми ж печиво, значить, «корисніше». І тоді совість особливо не мучила. Вмовляла себе, що таким чином береже здоровя.
А здоровя її підводило.
Толстою Катрусю не назвеш. Зїдене йшло в топку нескінченного кола життя троє дітей, чоловік, кіт і дім. Усі хотіли її безперестанної уваги. А ще робота, яку Катерина і поважала, і любила, коли вона не відволікала від головного турботи про рідних.
Вітатися і скаржитися Катя не навчена з дитинства мама її навчила одній істині:
Минеться саме!
Котусю, що ти вигадуєш? Температури нема! Виміряла? Молодчинка. Випий чаю з малиною й поспи. Само минеться!
Ця фраза стала її дитячою мантрою. Вона щиро вірила, що все проходить само собою.
Можливо, саме тому, коли народила першого сина, не надала значення внутрішнім негараздам часу немає! Минеться!
З другим сином стало важче. Вона ледь прокидалася під дитячий крик, але й тоді чоловіку не скаржилась: яка ж вона мати?
Кирило, чоловік, усе зрозумів без слів.
Катрусю, я сам, брав на руки малого Івана та гнав з кімнати старшого, Все якось впораємось! А ти відпочинь!
Катя провалювалась у сон на години. Але прокидалася втомленою і розбитою. Почуття провини перед рідними не покидало.
Що це за жінка, якщо від неї ні користі, ні радості?
Подумала б Катя про причину своєї невпевненості і все стало б на місце. Як може жінка бути щасливою, якщо все життя її девіз: «Ти трохи не така»
Шкода, що матуся і бабуся своїм вихованням наділили саме цим «девізом»
Катусю, рівненько сядь, що скрутилася, як ключ від скрипки? Випрямися, дитино! зітхала бабуся Лідія Іванівна.
Мамо, вона мене не слухає! Я змушена ховати їжу! Вона без кінця їсть! Як так можна? додавала мама, докоряючи доньці.
Пятирічна Катруся, у якій ваги було як у кошеняти, сідала «рівненько», впускала сльози у борщик, і боялась звести очі.
Мати й бабуся, звісно, мали свою «правоту». Вона не така
Чому у родині такий культ худорлявості зрозуміла пізніше. Уже підлітком Катя знайшла старі фотоальбоми. На них була її мама. Світ рвонувся і розсипався в дрібні скалки.
За що мама її обзиває і сварить за кожен шматок їжі, якщо сама у молодості була такою ж?
Відповідь Катя дістала з маминих слів:
Дивися у дзеркало! Хто тебе заміж візьме? Я ж тільки схудла і тільки тоді почали зважати! Навіть твому батькові їсти не готувала, щоб не спокушати. Вся сімя на дієті!
Мамо, а чому дідусь пішов від бабусі?
Що за запитання? Це не повязано! У них були свої проблеми. Як і у нас із твоїм батьком. Буває, не завжди знайдеш розуміння.
А як не розуміти людину, з якою стільки прожив?
Скільки можна? Йди займайся чимось!
Катя розуміла, що означає ця суворість. Вона надягала кросівки, йшла на шкільний стадіон. Не бігала й не стрибала, доки там хлопці ганяли мяча, а сама сиділа під розлогими липами й думала про життя. І лише коли темніло, пробігала кілька кіл, лаючи себе за лінь і повільність.
Вона вирішила: якщо некрасивою і залишиться, треба бути корисною хто щось уміє, того поважають, і на вигляд не дуже й дивляться.
Мамо, я буду лікарем.
З якого це дива? З твоїми здібностями
Що не так зі здібностями? Вчуся ж добре.
Ну, якщо хочеш Лікар професія гідна.
І лікарем Катя стала. Дуже доброю. Особистого життя було мало то весь час віддавала навчанню.
Мама мовчки зітхала, але не заважала у самої проблем вистачало; бабуся хворіла. Та згодом вирішила: Катя заміж сама не знайде, а тут лише книжки й наука. І знайшла сваху.
В домі Каті зявилася сваха жвава, балакуча, чорнява, і справилась швидко:
Ваша донька сонце! І розумна, і красива! Все буде гаразд!
Катя, зачувши таке, аж рота роззявила. Вона? Красива?
Жених знайшовся миттю. Перший раз зустріла ледве всміхнулась. Той був невеликого росту, незграбний, руки не знав куди подіти. Але Катерина не з тих, хто ображає. Держала обличчя, розуміючи, скільки клопоту рідні доклали, щоб улаштувати її долю.
На перше побачення Катя запізнилася: затримали в університеті, мчала в кавярню, як за нею гналася бригада МНС. Забігла жениха нема. Хотіла йти, як її окликнув офіціант.
Ви не Катя, бува? От вам записка від молодої людини. Чекав-чекав, та й пішов.
У записці було коротко: «Не шукай мене!»
Катя пирхнула:
Та й не збиралась!
Дивний тягар спав із неї. Тепер у неї був вагомий аргумент для мами: її кинули! На першому ж побаченні. Який же з нього чоловік?
Офіціант, мабуть, усе зрозумів.
А що ви робите сьогодні ввечері?
Катя навіть не подумала, що на неї найшло.
А вас як звати?
Кирило.
Ви мене жалієте?
Ні. Чому ви так вирішили? став серйозним, вже без усмішки.
Якщо ні Я чекатиму біля входу у парк біля медуніверситету.
Знаю! Дякую! посміхнувся Кирило, якого Катя чомусь повірила.
Перше побачення вона запамятала до дрібниць. Виявилося, обидва люблять джаз, ненавидять сир, мріють про кота і не хочуть мати собаку (немає часу). Хотіли затишного дому й карєри, заснованої на користі людям. Вони наче зліплені одним світом.
Зустрічалися майже рік.
Мама Каті мало не плакала:
Він тобі не пара!
Чому, мамо?
Бо Офіціант?!
Ти ж знаєш, що Кирило навчається, а в кавярні лише підробляє. А що у тому поганого? І про його маму з сестрою ти сама знаєш!
Навіщо тобі ця тягота?
Це ж показник: дбає про своїх, і про мене подбає!
Я хочу, щоб ти думала про себе!
І думаю
Весілля довелося відкласти.
Катрусю, якщо мами не стане
Разом виховаємо Іринку.
Вони доглядали свекруху, але сили вичерпались. Коли стало видно, що житимуть мало пішли і подали заяву у РАЦС, втаємничено, взяли свідком лише Іринку.
Тепер ви сімя? серйозно запитала дівчинка.
Так.
А я?
І ти з нами, сімя.
Свекруха казала:
Дякую тобі, дівчинко, і за Іринку, і за Кирила. Пробач, що мусиш тягти таку ношу
Не про те думайте. Будемо боротися! Чи краще себе шкодувати?
І за це дякую, Катрусе!
Мати Кирила пішла місяцем після весілля. Катя взялася влаштувати прощання і втішала Іринку.
Мамі вже не болить?
Вже ні, Іринко
Мама Каті дізналася про все і страшенно образилась.
То для чого я тебе ростила?
Мамо, ти ж розумієш не до церемоній було!
Я нічого розуміти не хочу! Моя єдина донька від мене приховала Все інше не важливо!
Катя намагалась пояснити, але марно. Вона взяла паузу а пауза тягнулась роками
В гості Катя приїжджала, допомагала, але все було офіційним, мов між чужими. Катя змагалася з собою, пробувала поговорити, і нічого не виходило.
Нарешті не витримала.
Мамо, в тебе ще є діти?
Які дурниці?
То чому ти так прагнеш втратити й мене? Я ніколи не питала, але цікаво за що ти не любиш мене?
Реакція матері вразила. Вона розплакалась. Катя, розгубившись, шукала валерянку.
Люблю я тебе, Катрусю Звикла стримуватись з почуттями. Мене не вчили інакше. Боялась, щоб ти в житті розуміла реальність такою, як є. Вчилася не бути «квочкою». Але ти виросла самостійною, і кудись пішла від нас Мені страшно, що я тебе втрачу.
Катерина заспокоїла маму, але сказане не відпускало. Вона найбільше боялась повторити цю помилку у вихованні власних дітей. І навіть коли Іринка і сини тягнулись до неї всім єством, Катя сумнівалася, чи дає дітям достатньо тепла.
Кирило, бачачи смуток, не раз питав, але Катя була переконана, що розібратися має сама.
Тому вона ночами сиділа навпроти холодильника тут думалося легше. Сусідство кота і білих надр, які зберігали щось смачне, стало оберегом душі.
Вона розважала над життям, мамою і бабусею, доходила до гірких висновків.
Скажи вона мамі раніше про свої почуття, все могло б скластися інакше. З одного боку, ці думки тішили Катю, з іншого лякали втрачений час.
Двері відчинились. Увійшов Кирило, не дивлячись на дружину і кота, відкрив холодильник, дістав сир, помідор і зелень. Сів поряд і простягнув зроблений бутерброд.
Їж!
Кириле, я ж у жодну спідницю не влізу з такими «вечерями».
Їж, сказала! підморгнув коту. А ти, будеш?
Кіт не перечив стрибнув з підвіконня, прийняв до рота шмат сиру й зручно вмостився Каті на колінах.
А я тебе все одно люблю Кирило дивився на Катерину й усміхався. Будеш хоч тонну важити мені байдуже. Знаєш це? Можна спитаю? Що не так?
Катя доїла бутерброд, притулилася носом у ямку на шиї чоловіка, погладила кота:
Все так Лише тонну не треба, Кириле. Добре і так. Сорок шостий розмір цілком достойно.
Ще й як! Краще жінки я не бачив.
Повторюй це частіше, гаразд?
А ти тоді кинеш нічні походеньки до холодильника?
Кириле!
Що я такого сказав?! А загалом ходімо вже спати, жінко!
І Катя простягне чоловікові руку, дасть себе підняти, обійме, дякуючи мовчки за розуміння без слів. І дасть собі обіцянку таки поділитися з Кирилом усім, що на серці.
Катю?
Угу?
А ми ще одного малюка чекаємо?
Як здогадався? здивовано гляне Катя.
Ой, жінко! Ти ж у мене одна! Всі ці нічні сидіння знайомі. Який термін?
Три тижні.
Ура! обіймає дружину, а вона лясне його по губах.
Тихіше! Дітей збудиш
Кіт проведе хазяїв до спальні, а тоді повернеться на кухню, знову затишно вмоститься на підвіконні і слухатиме тишу.
Зовсім скоро тиша стане частим гостем на кухні вночі. Адже у Кати зявиться нове клопоти, а кіт залишатиме кухню, повертаючись туди лиш перекусити. І хоча інколи він сумуватиме за нічними посиденьками та роздумами з хазяйкою, ще більше йому буде до вподоби спати в дитячій біля нового ліжечка там, де пахне молоком і малюкомА надворі вже світліло, легка тінь ранку торкнулася шибки. Кіт принюхався, глянув на мовчазний холодильник і подумав по-котячому: у цьому домі все на своїх місцях. Тут немає ідеальних людей, зате є любов вона пахне свіжим хлібом, теплом рук і ніжністю ранкової кави. Катя остаточно замкне дверцята холодильника, мовби вирішивши: сьогодні головного їй вистачає.
Вона ненадовго зупиниться посеред кухні, обійме поглядом тінь великої родини, котячу постать на вікні, сліди вчорашнього життя тарілки на столі, дитячу кружку, якою хтось не встиг допити компот.
І тихо усміхнеться вперше за довгий час без вагань, ображеного дитинства чи сумнівів дорослого життя. Бо знає: любов не просить дозволу бути великою чи маленькою, вона живе в кожному невигаданому русі, у кожній ночі поряд з тими, хто чекає і відповідає взаємністю, навіть якщо це просто кіт і… холодильник.
Все минеться. А любов залишиться і обовязково наступної ночі приведе Катю знову на кухню: не для самотності, а для відчуття дому, спокою і щастя, що завжди під рукою.
