Допомагаючи чужим людям, я ледве не втpaтила рідну дочку

Я – практикуючий психолог. До мене часто звертаються за консультацією молоді жінки, які зважились на розлучення з чоловіком-тupaнoм. За своєю роботою ледве не втpaтилa власну дочку.

Спілкуючись з різними людьми, я розумію, що жінці, яка стала жертвою сімейного насилля, досить важко звернутися до когось за допомогою. Вони відчувають безпідставний сором, тому бояться комусь розповісти свою біду.

Така історія сталася і в моїй сім’ї. Моя старша дочка жила у шлюбі уже 5 років. Молодята здавалися дуже щасливими. На сімейних святах вони ніколи не ображали один одного, тому я вважала, що сімейне життя моєї Каті склалося найкращим чином.

Ніби грім серед ясного неба, пролунав дзвінок з телефону Каті. Її сусідка телефонувала з лікарні, куди мою доню привезла «швидка». Небайдужі сусіди, які часто чули сварки у квартирі молодих запідозрили неладне і викликали поліцію, коли після гучних «розборок» у квартирі стало занадто тихо.

Я чимдуж летіла до лікарні. В мої голові не вкладалася думка про те, що моїй дитині зараз дуже погано. Сусідка Ольга розповіла, що досить часто чула, як сваряться Катя з Андрієм. Вона підозрювала, що він частенько її бив. Ольга неодноразово заводила розмову з Катею про це, але молода жінка говорила, що у них все добре.

Того вечора сварка була ще гучнішою, але досить короткою. Тому коли у квартирі почувся звук, ніби щось упало на підлогу, і запанувала повна тиша, Ольга вирішила перевірити, чи нічого поганого не сталося. Їй ніхто не відчинив, тому вона викликала поліцію.

Правоохоронці, потрапивши у квартиру, знайшли мою доньку без свідомості зі слідами побоїв. «Швидка» надала допомогу Каті та забрала її до лікарні. Андрій дуже сильно вдарив її по голові, тому у неї діагностували струс мозку і залишили в стаціонарі на декілька днів.

Коли я зайшла до палати, то була шокована побаченим. Одне діло давати поради незнайомим жінкам, а зовсім інша справа, коли в такій ситуації опиняються рідні люди. Я розуміла, що якщо до сьогоднішнього дня я нічого не знала про таку темну сторону сімейного життя доньки, то вона не захоче говорити зі мною на цю тему.

Коли я увійшла в палату, донька дивилася на мене розгубленим поглядом, ніби чекала мого приходу. Ледве я сіла на стільчик біля її ліжка, вона відразу почала свою розповідь.

Виявляється, подібні сцени траплялися і раніше. Все це через ревнощі. Хоча дочка ніколи не давала приводу для підозр у невірності, але Андрій постійно звинувачував Катю у зраді.

– Пам’ятаєш, як два роки тому ми їздили на два тижні на відпочинок до Туреччини? Тоді ми насправді були у його колеги на дачі. Ми ховалися від людей, бо я повідомила Андрієві про довгоочікувану вагітність, а чоловік побив мене, вважаючи, що я нагуляла дитину. Тоді у мене стався викидень. Щоб ніхто не дізнався про побої, він сховав мене на дачі у свого товариша. Андрій щиро просив пробачити його й обіцяв, що більше таке не повториться. Тоді я його пробачила, а тобі вирішила не розповідати про той випадок, щоб не засмучувати.

За ці два роки він дійсно ні разу не підняв на мене руку, але психологічно добивав майже щодня. Я терпіла, бо після кожної сварки він просив вибачення, і я його пробачала.

Вчора я не стерпіла і під час чергової сварки заявила, що подаю на розлучення і більше не хочу його бачити. Від такої інформації він оскаженів. Я думала, що він мене вб’є. Після чергового удару я вже нічого не пам’ятала.

Такі зізнання власної дочки мене шокували. Вона у мене розумна жінка, тому більше не збирається витрачати своє життя на тирана, який ледве її не вбив. А скільки таких жертв продовжують терпіти знущання своїх чоловіків. Хотілося б кожній нещасній жінці сказати, що є в цьому світі людина, яка шукає саме таку дружину, як ви. Не витрачайте своє життя на недостойних чоловіків.