Це був такий день, який запам’ятовується назавжди. Повітря було теплим, наповненим ароматом троянд та

– Оленко, що ти наробила?! – голос Соломії тремтів від обурення. – Як ти могла так вчинити зі мною?

Тамара Миколаївна відклала в’язання й прислухалася. Хтось возився із замком у фронтових дверей.

– Не вірю! Та не може бути! – кричала Ярина, розмахувала руками. – Як ти могла так вчинити, мамо?

– Та ну його, мамо! Це ж просто неможливо! – кричала Мар’яна, заламуючи руки. – Як ти могла так ізі мною вчинити?

**Щоденник Марії Іванівни** Я стояла біля кухонного вікна, спостерігаючи, як у двір заїжджає пошарпана «Таврія».

**Щоденник** Жінка сміялася, коли я ридав. — Та годі тобі вити, як баба! — Наталя різко відвернулася

— Ні, Тарасе Івановичу! Ні, і годі! — ударила кулаком по столу Оксана, від чого чашки на блюдцях дзенькнули.

9 вересня. Сьогодні я розумію, що сльози — це не для всіх. — Та годі тобі вити, як на поминках!

— Олесю, ти збожеволіла! — верещала у трубку Наталка. — Як це можна розлучитися потиху? Чого нічого не сказала?