Телефон задзвонив рівно о сьомій ранку, коли Ярина лише встала й пішла на кухню ставити чайник.

— Що ти несеш, мамо?! — підскочила Оксана, схопившись за спинку стілець. — Яка ще чужа? Я твоя рідна дочка!

Бабця не нас обирала Лидарка Петрівна стояла біля вікна й дивилась, як у дворі граються чужі дітлахи.

**Щоденниковий запис** «Як ти смієш, Марічко?! Як смієш моє весільне плаття надягати?!» — голос Вікторії

Марія Степанівна поставила глиняну чашку на стіл так різко, що гарячий узвар пролився на вишивану серветку.

“Десять років дарма” — Що ти несеш, Соломіє?! — вигукнула Оксана, хапаючи зі столу чашку

Телефон задзвонив о сьомій ранку, коли Марічка лише встала й пішла на кухню ставити чайник.

“Двері більше не відчиню” — Мам, відчини! Ну, мамо, будь ласка! — кулаки сина глухо лунали

– Мамо, відчини двері! Ну будь ласка! – кулаки сина лунали об металеву поверхню, наче грім. – Я знаю, ти вдома!

Було це давно, у старому київському будинку на Подолі. Марія Іванівна стояла перед дзеркалом, приміряючи