Зоряно, доню, схаменісь! За кого ти заміж збираєшся! гукала мати, поправляючи на мене фату.

Двері Оленка відкрила не одразу. Стояла з ключами в руці, ніби не розпізнавала дзвінок. Пальто мокре

31 серпня 1993р. Микото, ми пять років стоїмо на порозі мрії. Пять. Лікарі казали, що діти нам не судилося мати.

Дорогий щоденнику, Кому я ще потрібна? вигукнув Павло, розкривши рот, плюнув і ввіршувався у двір.

У бізнескласі панувала напружена атмосфера. Пасажири кидали в сторону стареньку скаржливі погляди, коли

Я запропонував нам роздільний бюджет, а вона вже склала копилку на відпочинок, не запитавши навіть дозволу

Орися сиділа в залi суду, випромінюючи спокій, ніби була частиною туманної хмари над Дніпром, а її чоловік

«Дружина (41рік) сказала: Відпусти мене в Туреччину, я вже втомилася». Повернулася пахне сонцем.

Мені58. На касі я впізнаю жінку, у якої втік чоловік, і бачу, скільки коштує моє щастя. Спочатку я помічаю

У цьому будинку чужі правила вже не працюють. Двері з гучним хлопанням заскреготіли, і я почула крик