Не стало Марії Сини приїхали з Києва до села на поминки.
Добре, що хоч тепер приїхали, перешіптувалися сусіди. Мати хоч в останню дорогу провели. Поминки закінчилися, і сини з родинами вже почали збиратися додому. І тут на порозі зявилася тітка Оксана, сестра Марії.
Тітко Оксано, нам треба їхати, сказав старший син. Хату треба замкнути. Вам би також час додому.
Куди їхати?! здивувалася Оксана. А я вдома! Мені їхати нікуди не треба. Усі здивовано дивились на неї.
Ганна з Богданом одружились і переїхали до мами Богдана.
Весілля було невелике, вирішили зекономлені гривні відкласти на інше, а не на проживання. Доти вони мешкали порізно Богдан з матірю, а Ганна у гуртожитку. Додому її тягло не дуже: мама часто пила, а батька вона зроду не знала.
Свекруха вирішила дати молодим час звикнути одне до одного. Взяла відпустку і подалася до своєї сестри Марії у село біля Черкас.
Там вона завжди відпочивала. Сестра жила сама, чоловіка не стало, а обидва її сини рідко приїжджали та й телефонували зрідка.
Подзвонили б, думала Марія, а раптом мені допомога знадобиться? А в них свої справи
Марія часто на них ображалася. Можна ж рідній матері дзвінок зробити!
Допомоги вона ніколи не просила: як сама не справиться сусідів попросить, а інколи Богдан із сестрою навідаються. Богдан майстровитий, усе вміє. Часто раніше заїжджав, а тепер віддавна не був: одружився, та, мабуть, і тітку іще забуде, як її сини. Ті навіть жінок своїх до матері не возять. Лише на власних весіллях показалися, та й онуків досі нема кажуть, ще не час.
Оксаночко, приїхала! Моя сестра! тішилась Марія.
Разом їм було добре. Змалку не розлий вода, а потім Оксана в місто подалася, там одружилася. А Марія так і лишилася на Черкащині, в селі. Обидві втратили чоловіків в один рік та й більше не створили сімї.
Побудеш за господиню. Моя відпустка тільки через тиждень. А що Богдан не приїхав? Могли б із молодою завітати. А, може, у медовий місяць на Азов поїхали?
Ні, вони гривні економлять. Весілля майже без гостей, тільки розписалися. Родини у Ганни немає: мати лиш одна, та і та, знаєш яка. Може від неї і сама пішла, шкода дівчинку.
Чого ж ти їх не взяла?
Хай самі зживуться, вдвох це новий етап. Я не заважатиму. Місяць відпочинуть без мене. Думала, що й не одружиться вже тридцять! Слава Богу, є з ким жити.
Вони й самі давно призвичаїлися. Нащо їм у Києві сидіти? Покажи тітці невістку. Дзвони їм, хата велика усім місця вистачить. До Києва недалеко не сподобається, то повернуться.
Через день Богдан з Ганною приїхали. Тітка Оксана раділа.
Ой, як рада вас бачити! Мої та й не вибираються хоч клич, хоч не клич
Ганні у селі сподобалося. Згадала, як колись бувала на канікулах у бабусі під Житомиром. А коли не стало бабці їй було пятнадцять: мусила і вчитися, і сама хазяйнувати
Марія працювала, Оксана відпочивала та готувала на всіх обіди. Богдан полагодив тин біля лазні, перекрив дах комори. А Ганна з ранку до вечора на грядках поралася.
Ой, Ганно, лиш ти той город, я як відпустку візьму, сама все зроблю. Відпочиньте.
Мені не важко, я в дитинстві у бабусі все робила люблю землю. А ви відпочивайте, коли вже відпустка.
Відпустка промайнула швидко. Гості поїхали до Києва, а Марія залишилася сама. Все зробили, але стало нудно вечорами сумно. Дзвонить старшому сину.
Щось трапилося?
Та ні, просто хотіла спитати, як справи. Може, до мене в гості приїдете?
Ой, мамо, нам ніколи. Дзвони меншому, може він передумав на море їхати.
Зателефонувала меншому те саме: їдуть на море, а до мами в село жодного бажання. Ну й гаразд Богдан обіцяв навідуватись.
Минули літа. Богдан з Ганною купили квартиру в Києві. Про тітку не забували, приїжджали часто, допомагали по господарству. Дітей привозили інколи залишали їх у селі на ціле літо. Дві бабусі Марія й Оксана вже були на пенсії.
Рідних онуків Марія так і не побачила. Менший син виховував пасинка від дружини, а старшому все було не до того: робота, далі вже пізно. Отакі діти: часу на матір і власних дітей не мають. Раз на три-чотири роки приїдуть і то радій, мамо!
Слава Богу, що Богдан з Ганною є, та й сестра поруч.
Так і жили, аж поки Марія не захворіла. Лікування потрібне дороге дзвонить молодшому:
Так, мамо, ти ж все життя по санаторіях не їздила не варто й починати. Вдома й стіни лікують. Видужуй.
Путівку в санаторій Богдан із Ганною оплатили. Відправили двох сестер, щоб разом веселіше.
Марії не стало через чотири роки. Сини приїхали на поминки до села.
Добре, хоч зараз зявилися, шепотілись сусіди. Допомогли мати в останню путь провести.
Коли вже всі збиралися їхати назад до Києва, в хаті залишилась тітка Оксана з родиною Богдана.
Тітко Оксано, нам пора їхати, сказав старший син. Треба хату під замок, вам би також виїжджати час.
Куди мені їхати?! здивувалася Оксана. Мій дім тут, я вдома!
Всі здивовано дивилися на неї.
Це мамина хата! сказав молодший син. Вона тепер наша, продаватимемо її. Якщо хочете щось на згадку, беріть вазу якусь чи сервіз, а решту все одно повикидаємо.
Краще ви щось візьміть на память. А дім ще чотири роки тому Марія мені подарувала, одразу як із санаторію повернулась.
Подарувала?! Але ж ми сини!
Тепер згадали? Де ж ви були всі ці роки? Як захворіла жодного разу не приїхали. Сини
Сумно й тихо поїхали сини до Києва. Виправдовуватися не стали. Приїхати тепер нема куди й подзвонити теж.
Оксана переїхала до сестриної хати. Свою квартиру здає, синові допомагає, а онуки радо до неї їздять, допомагають. Добра, дружна сімя тільки Марії не вистачає
Але любов і память про неї залишаються завжди поряд. Бо найцінніше це не спадщина й не дім, а справжня тепла родина і людяність одне до одного.
