Ти нам не рідня, сказала свекруха й переклала мясо з тарілки невістки назад у каструлю.
Марійка завмерла біля плити, стискаючи порожню тарілку. На дні лишилася трохи підливи від гуляшу, який Ганна Степанівна щойно зварила. Шматки мяса зникли в каструлі один за одним, ніби свекруха перевіряла, чи всі на місці.
Що? перепитала Марійка, не вірячи вухам.
Невже незрозуміло? Ганна Степанівна витерла руки об фартух і повернулася до невістки. Ми тебе в родину не кликали. Ти сама до нас причепилася.
У кухні стало так тихо, що чути було, як на плиті кипить борщ. Марійка поставила тарілку на стіл і відкинула пасмо волосся з чола. Руки в неї тремтіли.
Ганно Степанівно, я не розумію. Ми ж із Олегом уже шість років разом! У нас син
І що з того? перебила свекруха. Микитка наша кров, це так. А ти так і залишишся чужою.
Двері відчинилися, і увійшов Олег. Волосся розкуйовджене, сорочка розстібнута видно, тільки прокинувся після зміни.
Що тут коїться? спитав він, оглядаючи жінку й матір. Чого сваритесь?
Ми не сваримося, спокійно відповіла Ганна Степанівна. Просто розмовляємо. Пояснюю твоїй дружині, як у нас у домі прийнято.
Олег насупився й подивився на Марійку. Вона стояла бліда, стиснувши губи.
Мам, що ти їй сказала?
Правду сказала. Що мясо не всім. Сімя велика, а шматків обмаль.
Марійка відчула, як у горлі збирається ком. Ось і все. Шість років вона думала, що стала рідною. Шість років намагалася догодити свекрусі, терпіла її знущання, сподівалася, що з часом стане легше.
Олеже, я поїду до мами, тихо сказала вона.
Якої ще мами? обурилася Ганна Степанівна. Твій дім тут! Чи ти думаєш, що можеш тікати, коли забажаєш?
Мамо, годі, Олег зробив крок до Марійки. Що сталося?
Марійка мовчала. Як пояснити чоловікові, що його мати щойно дала їй зрозуміти вона тут лишня? Що навіть тарілка їжі для неї зайва розкіш?
Я зберу Микиту, сказала вона замість відповіді. Відвезу його до мами на вихідні.
Навіщо? зірвалася свекруха. Бабуся тут, нащо дитину возити?
Бабуся вважає, що його мати не рідня, відповіла Марійка. Може, й онукові краще буде десь у іншому місці.
Вона розвернулася й пішла з кухні. Олег схопив її за руку.
Марій, стій! Розкажи нормально, що трапилося.
Марійка обернулася. Чоловік дивився на неї з подивом, а свекруха стояла біля плити, удаючи, що помішує юшку.
Запитай у мами, сказала вона. Вона тобі краще пояснить.
У кімнаті пятирічний Микита складав пазли. Побачивши маму, хлопчик підбіг до неї.
Мамо! Ось я машинку зібрав!
Молодець, сину, Марійка присіла й обняла його. Ти їсти хочеш?
Так! Бабуся казала, що сьогодні гуляш!
Буде, серденько. Тільки ми з тобою поїдемо до бабусі Олі.
До твоєї мами? зрадів Микита. Ура! А тато поїде?
Ні, тато залишиться вдома.
Марійка почала збирати речі. Одяг, іграшки все, що знадобиться на кілька днів. Коли вона складала справи, у кімнату зайшов Олег.
Марій, ну що за дитячі витівки? Через якусь дурницю тікати?
Дурниця? Марійка випросталася. Твоя мати сказала, що я не рідня! Забрала в мене їжу! Це дурниця?
Та ну, мало що вона сказала! Ти ж знаєш, вона запальна. Завтра забуде.
А я не забуду, Олеже! Це ж не вперше.
Та заспокойся! Мати просто втомилася. На роботі напруга, ось і зірвалася.
Марійка гірко посміхнулася.
Втомилася, кажеш. Шість років утомлюється? І що, всю втому на мені виливає?
Ну, не звертай уваги!
Не звертати уваги, коли мене в власному домі чужаю називають? Олеже, ти сам чуєш, що несеш?
Олег пройшовся по кімнаті, потираючи потилицю. Так він робив завжди, коли не знав, що сказати.
Марій, ну куди ти подінешся? Ми ж родина. У нас дитина.
Саме тому й їду. Не хочу, щоб Микита чув, як його матір принижують!
Хто тебе принижує? Мати висловила думку.
Думку? Марійка перестала складати речі. Олеже, вона відібрала в мене їжу! Сказала, що я чужа! Це думка?
Ну може, різко сказала. Але ж ти розумієш, мати нас сама виростила. Батько помер рано, вона мене й сестру підняла. Звикла все контролювати.
І що, тепер я до кінця життя муси
