Оленко, а може ви до мене сьогодні завітаєте? з надією запитала сестра у слухавку. Мій поїхав, а мені нудно одній з дітьми.
Олена потерла перенісся, у голові металися відмовки одна гірше за іншу. Сказати про невідкладну роботу Тетяна не повірить, субота ж. Послатись на втому почнуться допити, поради, повчання. Вона зіщулась, опустила погляд.
Таню, не вийде сьогодні, Олена доклала в голос більше жалю. Марічка прихворіла, вдома сидимо, нікуди не виходимо.
На тому кінці зависла пауза, потім пролунав важкий видих.
Шкода, протягла Тетяна. Сиділи б, балакали, поки діти граються
Олена мало не скрутила очі добре, що сестра того не бачить. Гралися б ті діти, ага. Марічка б ганялась за молодшими, а дорослі тягнули б чай на кухні.
Так, дуже шкода, кивнула Олена. Одужаємо обов’язково зателефонуємо.
Тетяна ще трохи посумувала, побажала Марічці якнайшвидшого одужання й поклала слухавку. Олена переклала телефон на тумбочку й з якоюсь гіркою іронією глянула на екран. Весь дзвінок чотири хвилини. І жодного слова, як справи у самої Олени. Про роботу жодної згадки, про настрій чи здоровя теж. Сестра подзвонила, щоб дізнатися тільки одне чи буде їй безкоштовна нянька.
На порозі кімнати зявилася Марічка. Дівчинка уважно глянула на матір.
Знову тітка Тетяна телефонувала? поцікавилася Марічка.
Олена кивнула, кладе телефон поруч із диваном. Донька сіла поряд, підібгавши під себе ноги, з обличчям наполовину із роздратуванням, наполовину з полегшенням.
Мамо, я більше не хочу до неї ходити, рішуче заявила Марічка.
Олена глянула на доньку з піднятими бровами, чекаючи пояснення. Марічка насупила губи, зібралася з думками і все видала разом.
Вона все підсовує мені дітей, сердито буркнула Марічка. Змушує глядіти, бігати за ними, розважати. А старшому всього пять! Я ж не їхня нянька, мам.
Олена погладила девятирічну доньку по голові й не стримала посмішки. Марічка вже вміла відстоювати свої межі, знала, чого не хоче і не боялася це сказати. Олена відчула гордість за дочку.
Не переймайся. Більше не будеш у неї за няньку, тихо пообіцяла мама.
Марічка тепло усміхнулася і пішла до своєї кімнати.
Олена втупилася в стелю, відпускаючи думки на волю. Дивна склалася у них сімя Тетяна молодша на чотири роки, а має вже четверо дітей. Четверо! У самої Олени одна донька, й та ще не доросла. Ще стільки любові, часу і сил треба цій Марічці, а там аж четверо
Вона потерла скроні, прикрила очі. Сестра завжди вважала, що її дітьми мають займатись усі батьки, Олександра Михайлівна й Іван Данилович, першими потрапили в тенета, далі підключилась свекруха, сусіди, знайомі, далекі родичі. Уся родина спільно працювала на благо Тетяниних дітей. Усі, крім самої Тетяни.
Олена криво всміхнулась. Вона ж навпаки маму турбувала лише у крайньому разі: коли сама хворіла, коли був аврал на роботі, коли просто фізично не могла розірватися. В інше справлялась як могла й від того лише міцнішала. Доня виросла самостійною, розумною й з характером.
А от Тетяна з кожним роком ставала все нахабнішою.
Олена відмахнулася від важких думок і піднялась із дивану. На сьогодні вона уникла сестринських маніпуляцій маленька перемога. Далі чекали звичні суботні справи, що не сприймали зволікання. Жінка подалася на кухню розбирати посудомийну машину.
Дні спливали у звичній гонитві. У пятницю ввечері задриготів телефон, на екрані сестра. Олена глибоко зітхнула й прийняла дзвінок.
Оленко, як там Марічка? голос Тетяни аж солодко турботливий. Видужала вже?
Так, усе нормально, Олена сперлася до стіни. Бігає, як новенька.
Чудово! жваво кинула Тетяна. Тоді приїжджайте до нас на вихідні й залишайтеся з ночівлею!
Олена скрутила очима. Почалося новий раунд торгу.
Таню, з ночівлею не вийде, похитала вона головою. Але зранку в суботу можу забігти.
Таня замовкла, явно розчарована, але за якийсь час таки погодилася на нетривалий візит.
***
Суботній ранок був сірим та прохолодним. Олена вдягла куртку і вийшла з квартири сама. Дорога на маршрутці пів години, ще десять хвилин пішки.
Сестра відчинила двері й одразу потягнула шию виглядала Марічку.
А де Марічка? гримнула бровами Таня.
Зайнята, спокійно відповіла Олена, переступаючи поріг. До контрольної готується.
Тетяна скорчила незадоволену гримасу, захлопнула двері з обуренням.
Племінниця вже зовсім розбалувалася, склала руки на грудях Таня. Ні дзвінка, ні в гості не ходить.
Десь у глибині квартири гамірно гули діти. Олена роздяглася, кинула погляд прямісінько в очі сестрі.
Вона просто втомилася бути у тебе за няньку, спокійно сказала Олена.
На обличчі Тетяни моментально спалахнув полум’яний гнів.
Це нормально! підвищила голос Тетяна. Старші мають допомагати з меншими!
Не чужими, твердо відповіла Олена. Їй лише десять, Таню. Вона дитина, а не гувернантка.
Тетяна підступила ближче, очі метали блискавки. З дитячої долинув плач, але та навіть не обернулась.
Це тільки на користь! вказала пальцем на Олену. Буде знати, як з дітьми впоратись!
Їй твого досвіду не треба, вже різко відповіла Олена. У неї немає молодших братів чи сестер!
Ото ж бо! Тетяна кричала. Тому й має з моїми возитись! Нехай учиться!
Олена відступила і запнулась. Вже навіть не намагалася приховати розпач.
Чуєш себе, Тетяно? тихо запитала вона. Ти хочеш використовувати мою доньку замість няньки!
Що такого? свиснула Таня. Сама не встигаю!
То навіщо було народжувати чотирьох? вирвалось у Олени.
Сестра аж почервоніла, на шиї виступили жили.
У тебе ж донька майже доросла! закричала Таня. Могла б хоч раз на тиждень після школи навідуватися!
Ці слова стали останньою краплею.
Ти обнагліла, прошепотіла Олена. Звалюєш усе на інших
Я просто прошу допомоги! не здавалася Таня.
Ні, ти вимагаєш! рішуче відповіла Олена, хапаючи куртку. Вважаєш, що тобі всі повинні!
І що? мало не істерично пролунало. Мама з татом допомагають, свекруха допомагає! Тільки ти у нас особлива!
Батьки вже не молоді, накинула куртку Олена. Їм відпочинок потрібен, а не няньчити гурт онуків.
Їм не важко! Тетяна смикнула сестру за рукав.
Олена вирвала руку й подалася до виходу.
Більше ми сюди не прийдемо, сказала Олена, відчиняючи двері. Шукай іншої няньки.
Не озираючись на крики позаду, вона вийшла й грюкнула дверима.
***
Вечоріло, коли подзвонила мама. Олена глянула на екран і відповіла.
Олено, що ти накоїла?! голос Олександри Михайлівни зі стороною обурення. Таня в істериках, розхвилювалася! Ти ж їй сестра
Мамо, я сказала правду, сіла на диван Олена.
Яку правду? підвищила голос мама. Що ти не хочеш допомагати рідній людині?
Допомагати й бути прислугою різні речі, міцніше стиснула телефон Олена.
У неї четверо дітей! голосила мама. Чоловік увесь час у відрядженнях! Їй складно!
Це її вибір. Не мій і не Марічки, спокійно повторила Олена.
Марічка могла б іноді доглянути за малюками! не вгамовувалась мама. Всі допомагають, а ти у нас завжди особлива!
Ні, перебила Олена. Моя дитина не буде нянькою для чужих дітей.
Вони не чужі вони ж ваша родина! дійшло до крику.
Олена підійшла до вікна. Надвечірнє місто повільно вкривалося сутінками, ліхтарі спалахували один за одним.
Мамо, якщо вам з татом хочеться віддати всю душу Таниним дітям це ваш вибір, твердо промовила Олена. Я на таке не підписувалась.
Егоїстка! зразу у докір.
У мене своя сімя чоловік, дитина, не відступала Олена. Я не збираюся жити Тетяниним життям.
Вона натисла відбій, упустила телефон на диван і затулила обличчя долонями.
Оздалися легкі руки Марічка обійняла Олену ззаду, поклала голову їй на плече.
Мамо, я все чула, тихо прошепотіла донька.
Олена обернулась і міцно обійняла Марічку, вдихаючи запах її волосся.
Я все роблю для тебе, ніжно сказала вона. І надалі так буде.
Марічка підвела до мами очі й з ніжністю стиснула її руку.
Я знаю, мамо, донька посміхнулась. Дякую.
Вони стояли біля вікна, обійнявшись, й дивилися на вечірній Київ. Десь там Тетяна ридала у слухавку свекрусі, десь мама скаржилася родичам, що старша донька безсердечна. Але тут, у цій квартирі, панував затишок і спокій.
Олена прийняла рішення і не збиралася повертати все назад. Хай це коштує їй стосунків із сестрою й матірю. Марічка важливіша. Її дитинство, її право бути просто дитиною ось що найголовніше.
