Валентина крокувала по вогкій ранковій Одесі до своєї невеликої лавки біля Привозу. Свіже повітря пронизувало тіло, та тільки-но вона перебігла через калюжу під старим каштаном, раптом охнула: Господи, забула телефон! згадала Валентина й відчула, як запекло всередині там же сьогодні чекали повідомлення від постачальників і дочка мала зателефонувати з Києва.
Валентина швидко розвернулася й, тихенько лаючись, подалася назад до свого підїзду. Піднялася на восьмий поверх, тихо розминаючи ноги після недоспаної ночі. Натисла кнопку виклику ліфта, двері майже безшумно зачинились за нею і раптом світло мигнуло, кабіна затремтіла й застигла з пронизливим скреготом.
Годинник нещадно цокав у кишені. Валентина зі злістю натиснула всі кнопки, потім натискала дзвоник виклику: Відкрийте! Я поспішаю Стало душно. Тиша різко обірвала довірливий ранок. І тут неочікувано з коридору почулись голоси.
Впізнала вона глибокий тембр свого чоловіка Григорія. І поряд жіночий, принадливий голос Віри, сусідки з сорокової квартири, тієї самої, що любила носити вишивану сорочку навіть у будні дні.
Вірочко, моя квітко польова, прошепотів Григорій, і в голосі його тремтіла закоханість, яку Валентина чула лише на їхньому весіллі років двадцять тому. Як же я чекаю нашої зустрічі, рахую хвилини, поки знову зможу тебе обійняти…
Сьогодні ввечері? посміялася Віра. Заходь після десятої, буду чекати.
Твій чоловік знов у нічну?
Він цілий тиждень у шахті, прийде аж під ранок… Поспішай, бо може повернутися раніше.
Григорій нервово тицьнув по кнопці біля ліфта.
Щось він, либонь, зламався… Довго не їде.
Валентина не відразу збагнула, що саме відбувається. В голові стискало: Це не може бути Григорій! запевняла вона себе. Просто схожий Але коли Віра ніжно сказала: Гришуню, заходь мерщій, аби тебе не помітила Валентина, усе перекинулося всередині.
Друзі жартували Куди твій чоловік зникає вечорами?, а вона вірила Григорій справді гуляє набережною, дихає морем. А виявилося, ходив дихати свіжим повітрям на восьмий поверх тієї ж багатоповерхівки!
Гіркота стискала Валентині серце. Ось вона, твоя Одещина, з квітами на сорочці, а ти сміявся над моїми прогнозами… В голові народжувався план, як відповісти на зраду.
За дві години майстри аварійної служби дістали її з ліфта. В очах Валентини палав лід. Вона не сказала ні слова, зайшла додому, дістала чемно з шафи валізу з речами Григорія й поставила її біля сміттєпроводу.
Була вже майже десята вечора, коли Григорій, нервово підправивши вуса, почав одягатися.
Валю, я на прогулянку, промовив він рівно.
На вулиці ж дощ такий, хоч човен діставай! з усмішкою відповіла Валентина, але всередині її трусило.
То й що, буркнув чоловік. Візьму парасолю, трохи пройдусь, для серця корисно.
Тобі б краще вдома посидіти, не сьогодні твій день, Грицю. Погода несприятлива!
Григорій лише махнув рукою й пішов. Та не минуло й півгодини, як дзвінок у двері розітнув тишу. Він був змерзлий, без плаща й черевиків.
Валю, відчини! Мене обікрали, все забрали навіть чоботи!
Усі твої речі біля сміттєпроводу. Передавай привіт Вірі девятий поверх, ліва квартира.
Валентина зачинила двері, не дозволивши йому ступити й кроку в квартиру, і пішла до кімнати вмикати телевізор.
Добре, що діти вже на своїх родинах, не бачать цього ганьбища подумала, намагаючись зцідити біль через образливу посмішку.
Григорій підхопив валізу і вже хотів викликати таксі: поїхати до матері аж у Черкаси. Але телефон, як виявилося, забув у квартирі Віри. Повернувся до підїзду, захотів попросити у Валентини мобільник, зайшов у ліфт і знову застряг на тому ж злощасному восьмому поверсі.
Світло у всьому будинку щойно вимкнули за системою економії. І Григорій, як і Валентина того ранку, сидів у темною кабіні і нишком бурмотів прокльони на своє невезіння.
Доки електрики не подали світло, минуло півтори години. Коли він нарешті зміг вибратися з кабіни, Валентина вже на роботі розкладає товар на прилавку, а ключів від дому в Григорія немає.
Вирішив він спуститися сходами. На восьмому поверсі біля ліфта стояла Віра з валізою й тремтячими руками.
Мій телефон у тебе? швидко спитав Григорій.
У мене, відповіла вона тихо, здається, сама ледь не плакала. І твої речі тут.
Вони мовчки зайшли в ліфт разом. І коли вийшли на перший поверх, викликані автомобілі розвезли їх у протилежні боки Григорія до самотньої матерi, Віру у невідомість.
А в домі ще довго не стихали розмови про той дощовий одеський ранок, зраду й відчай, які навіки залишили слід у серці Валентини.
