У столовій з підносом у руках Оксана вистояла довжелезну чергу та поспішно промовила до молодого хлопця за стойкою:
— Три борщі, три вареники й три узвари, будь ласка.
Місця на підносі не вистачало. Кілька разів Оксана кинула оком на столик, де чекали її чоловік та син. Синові ледве десять — зрозуміло, що він не здогадується допомогти. А от чоловік сидів, упершись у телефон, навіть не піднімаючи погляду. Довелося Оксані зробити два рейси. Між тим як вона метушилася туди-сюди, люди в черзі кидали на неї докірливі погляди.
Не відриваючи очей від екрана, Тарас підсунув до себе тарілку з борщем. Підніс ложку до рота й скривився:
— Це що, з квасолею? Я ж не люблю квасолю. Могла б і запитати.
— А ти міг би підійти й вибрати сам, — втомлено відповіла Оксана. — Я ж не вмію вгадувати твої думки.
— Ось ще! Ніхто не заважав запитати!
Оксана схилилася над тарілкою, вирішивши не відповідати. Набридло сперечатися. Тарас завжди такий — усім невдоволений. І син десятирічний тепер наслідує батька.
— Фу, мам, ти що, вареники принесла? Я їх не люблю, ти ж знаєш!
— Наша мама думає лише про себе, — не відриваючись від телефону, буркнув Тарас, проте швидко упорядковуючи борщ, який щойно зневажив.
— Їж, що дають, — шикнула Оксана на сина й озирнулася, чи не занадто голосно вийшло.
У залі столової було тісно, як на базарі. Відпочивальники поспішали снідати, щоб швидше вирушити до моря. В Оксани теж були такі плани, тільки вона не знала, чи підуть вони всією родиною, чи лише вона з сином Івасем. Тарас міг залишитися валятися в номері. Він учора бурчав, що до моря далеко. Як завжди, винувата була Оксана — це вона обрала цей санаторій. Хоча сто разів пропонувала чоловікові вибрати місце разом.
— Ти що, сама не можеш? Дай мені відпочити після роботи. Зроби все сама, що там складного?
От і зробила. І як завжди — усе погано. Санаторій далеко від міста, пам’ятки не подивишся, до моря йти пішки хвилин десять. Тарасу не подобається.
Закінчивши снідати, Оксана почала збирати порожні тарілки й помітила, як до зали зайшла пара з сусіднього номера — витончена жінка років п’ятдесяти та її усміхнений, підтягнутий чоловік. Жінка увійшла, наче королева, і відразу сіла за вільний столик, а чоловік пішов зайняти чергу, попередньо запитавши:
— Кохана, який тобі десерт сьогодні взяти?
Оксана почула це, коли несла піднос. Вона була одна — Тарас із сином вийшли, ледве доївши.
Таке вже було не вперше. Оксана заздрила сусідці. Ось це чоловік! Звідки таких беруть?
Колись їй здавалося, що й Тарас був таким — уважним, турботливим. Після весілля зустрічав її з роботи, разом готували вечерю, разом планували вечір.
Коли все змінилося? Мабуть, після народження Івася.
Оксана пішла у декрет, і раптом стало зрозуміло, що до приходу чоловіка має бути й вечеря готова, і прибрано. Хоча Івась був спокійною дитиною, Оксані було нескладно. Вона намагалася бути ідеальною дружиною.
Потім вийшла на роботу, але продовжувала тягнути все — готування, прибирання, дитину. Адже це ж «жіноча робота». Якби ще Тарас хоч трохи це цінував…
Але він сприймав її старання як належне, та ще й прискіпувався. То сорочка погано випрасувана, то вчорашні макарони. Оксана кожну критику сприймала близько до серця, поспішала виправитись. Та в цілому чоловік у неї непоганий. Заробляє нормально, не гуляє. Після роботи відразу додому. Ну а якщо бурчить — то вже характер.
Вийшовши зі столової, Оксана побігла наздоганяти Тараса з Івасем. Вони навіть не подумали її чекати. Вона ледве здихалася, коли наздогнала їх.
— Ну що, у номер? Переодягаємось і до моря.
— Знову через пекло тягнутися, — скривився Тарас. — Ось що означає довірити тобі вибір санаторію. Та гаразд, підемо, куди дінешся.
Коли вони дісталися пляжу, спека була нестерпною. Тарас, який дорогою весь час чіплявся до Оксани, швидко скинув шорти й футболку на гальку й побіг у воду, забравши Івася. На Оксану ж він покинув:
— Заплати за шезлонги та зонтик.
Оксана була розлючена. Їй теж спекотно, вона теж хоче швидше зайти в воду. Чому саме вона має йти, обливаючись потом, платити й встановлювати зонтик? Невже це теж «жіноча справа»? Але вона покірно пішла до каси. Не сперечатися ж через такі дрібниці.
Оксана плавала не дуже добре, тому далеко не запливала. Лише вона зайшла у воду, Тарас залишив їй Івася й уплив геть. Він любив купатися наодинці, ніколи не плюскався поруч із сім’єю.
За годину він оголосив:
— Усе, я в номер. Краще під кондиціонером полежу.
— Може, ще трохи посидиОксана глянула на нього, раптом усміхнулась, взяла Івася за руку і спокійно відповіла: «Тоді ми теж пішли, нам теж спекотно».
