Заходь, мамо, ми на тебе чекали, каже син Віталій, а невістка одразу ж бере в Марії пальто і простягає їй капці. Та раптом замість звичної посмішки на обличчі Ліди зявляється легке хвилювання.
Марія зайшла до вітальні, привіталася з усіма, а тут Ліда легенько кивнула на підлогу і Віталій так само помітив калюжки від мокрих слідів. Вони чекали: вирішили поки не обговорювати те, що обом стало зрозуміло.
У Віталія з Лідою велика радість у них нещодавно народилися двійнята, хлопчики трохи підросли, і ось вирішили, що час нарешті зібрати найближчих, щоб відсвяткувати цю подію по-родинному.
Марія, яка вже кілька років на пенсії, принесла для малюків такі красиві вязані костюмчики, власноруч зроблені. Купити щось у магазині грошенят бракує, пенсія мала, та й продукти зараз в магазинах не дешеві. Спочатку Марія соромилася йти в гості з цими подаруночками, казала: «Та я прийду якось іншим разом». Але син з невісткою не піддалися мовляв, у такий день мама мусить бути поруч.
Назвали хлопців Андрій і Сергій Марія так розчулилася, бо її чоловік був Сергієм, а батько Андрієм, тож синові вдалося дотриматися родинної традиції у виборі імен. Це додало бабусі ще більшого щастя.
Такий солодкий цей Андрійчик, прям копія тебе, Лідо. А Сергійко на тебе схожий, Віталійку. Ех, ні, я вже й сама заплуталась вони як дві краплини води, не може намилуватися Марія Миколаївна, кружляє біля колиски, ніяк не розрізнить, де хто, бо дійсно однаковісінькі.
Віталій з Лідою тільки посміхаються така щира радість бабусі не може не розчулити.
Коли гості вже розійшлися, Марія теж зібралась, а Ліда подивилась на чоловіка. Віталій одразу запропонував мамі залишитись ночувати:
Мамо, може вже лишишся? На ніч уже, та й транспорту може не бути. Допоможеш Ліді малюків покупати і покласти спати.
Добре, синку, залишусь, погодилася Марія.
Допомогла Ліді зі столом, вимила посуд, прибрала все, і разом пішли купати малят. Скільки світла і турботи у бабусиних очах! Коли Ліда обережно подала Марії на руки Андрійка, Марія аж злякалася: мовляв, забула, як дитину тримати, боїться, щоб не впустити.
Ой, ну мамо, якось же Віталія виростили і нічого, Ліда сміється, підбадьорює.
Та давно то вже було знічується Марія.
Андрійко одразу заснув у бабусі на руках, наче відчув добру душу поруч. Сергійко заснув у Ліди на руках.
Марію поклали в окремій кімнаті, щоб гарно виспалася. Та вона всю ніч майже й не склепила очей вслухалась, чи там бува не захникають хлопчики. І лише під ранок заснула міцно, вимотавшись від нічних турбот.
Прокинулася а Ліда вже сніданок приготувала, хлопчики ще спали. Марія зайшла на кухню Віталія не було.
А де Віталік? питає здивовано Марія.
Мамо, сідайте, зараз і Віталій буде, відгукнулася Ліда.
Через хвилину той повертається з великою коробкою в руках.
Мамо, це подарунок тобі. Відкривай, всміхається Віталій.
Марія Миколаївна відкриває а там пара новеньких черевиків, справжніх зимових, добротних. Мовчить від здивування.
Діти, вони ж, певно, дуже дорогі, я не можу таке прийняти, тільки й вимовила, мало не плачучи.
Нічого, мамо, головне, що тобі буде тепло. Для нас ти найцінніша, відповідає лагідно син.
Приміряла черевики якраз! І дивується, звідки діти знали, що їй взуття так потрібне: старі вже зовсім розлазились, навіть клей не рятує, а на нові Марія й мріяти не сміла, хіба що колись відкладе з пенсії, та хіба тих грошей вистачить, коли знову комуналка подорожчала й продукти у гривнях кусаються.
Тут раптом малюк заплакав, і Марія, навіть не знявши нових черевиків, побігла в кімнату до онуків.
Віталій тихенько каже Ліді: Оце молодець ти в мене. Якби не ти, я б не здогадався.
Тут і гадати не треба було. Вчора вона як зняла черевики, а в неї ж ноги мокрі-промокрі, і ті сліди на підлозі все видно. Для нас три тисячі гривень грошей чимало, але ще заробимо. Для мами твоєї просто непосильна сума. Нехай носить з радістю! Ліда обіймає чоловіка.
А Марії стало так тепло, не від черевиків навіть, а від відчуття, що для своїх дітей вона й далі найрідніша, що вона їм потрібна, як в юності своїм батькам…
