Жінка годиться хлопцю в матері, але вона його цивільна дружина

Тієї осені до нашого будинку переїхала жити нова сім’я. На перший погляд, звичайна, нічого не звичного, здавалося б. Хлопцю близько двадцяти двох років, жінці десь за сорок та трирічний син. Наш будинок на вигляд як хрущoвка, шестиповерховий, нічим не особливий. Звісно, куди без літніх жінок, котрі вже на пенсії, і їхнє головне заняття сидіти на лавочці й обговорювати всіх та все.

Спочатку бабки ніяк не реагували на нову сім’ю, не обговорювали їх, не промивали кісточки. Подумали, що жінка, в якої дві дитини. Правда, сина другого пізно народила, але що з того, такі часи, зараз це в моді. А чому чоловіка нема? Так, мабуть, розвелися або покинув її та пішов до іншої. Зараз розлучених сімей багато, на жаль.

Усі дізналися правду близько через пів року. Мешканці будинку прийняли рішення змінити керівну компанію. Тому бабки все взяли у свої руки та влаштували зібрання, на якому вимагали підпису документів від абсолютно всіх сімей, повнолітніх дітей. Аби домогтися справедливості та все-таки змінити керівну компанію.

І ось настала черга підписати документи нової мешканки, знайшла свій номер квартири та розписалася навпроти. А ззаду підійшла бабка та сказала:

– Хай ще твій син розпишеться!

– Хіба так можна? Він ще геть маленький.

– Я не про цього, а про старшого. Він же з тобою проживає, як мені відомо. Чи ні? – продовжувала бабка.

– Погано вам відомо. Це не мій син, а чоловік, — розвернулася жінка та пішла.

Цілий місяць бабки під під’їздом обговорювали цю новину. Навіть забули вже й про зміну керівної компанії, їм було не до того. Як же вони перемивали екстраординарній сім’ї кістки, чого тільки не придумали, фантазія бурлила!

В загальному, у всіх була одна думка стосовно цієї пари: «Жах! Як так можна? Ніякої совісті та сорому! Ганьба. Мабуть, хотіли бути як Пугачова та Галкін. Але куди ж їм. У тих все на грошах тримається, це шоу-бізнес. Тим паче ті ж великі зірки. А ця жінка – проста тітка, яка втратила сором!». Усі погоджувалися з цією думкою.

Бабки дізналися, що моя донечка та син тієї жінки ходять в один дитячий садок та в одну групу, мені доручили завдання. Я повинна була потоваришувати з тією жінкою, отримати її довіру та все розпитати, дізнатися правду, деталі про життя.

Чесно, мені з цього всього було лише смішно, проте, відверто кажучи, теж було цікаво.

Одного вечора, коли прийшли забирати своїх дітей, у нас розв’язався довгий та цікавий діалог. Тоді жінка розповіла про історію їхнього кохання.

Вона вийшла заміж, коли тільки виповнилося дев’ятнадцять років, відразу народила доньку. На початку їхнього спільного життя все було гаразд, жили в злагоді та любові. Пройшло шість місяців та чоловік все частіше й частіше почав зловживати алкоголем. І дня не було, аби він прийшов додому тверезий. А згодом руку почав підіймати на дружину. Ранок починав із щиросердечних вибачень. І ось таке замкнуте коло.

Жінка довго терпіла чоловіка. Проте з місяцями ставало тільки гірше, а потім терпець увірвався: зібрала речі чоловіка та викинула за двері. Вирішила власноруч виховувати та ростити доньку. Жила для неї, віддавала все дитині, а на інших чоловік і навіть краєм ока не дивилася. По сусідству жив її друг дитинства. Вони в дитинстві постійно у двох гралися. Ось він почав часто до них в гості заходити, з донькою товаришували. І от забрали донька поїхала в університет, а сусід залишився у їхньому місті навчатися. Одного дня Діма прийшов до неї та на порозі, дивлячись прямо в очі сказав:

– Я тебе кохаю, вже дуже давно. Але тільки зараз насмілився про це сказати, коли мені виповнилося вісімнадцять. Повір, розумію, що ти зараз відчуваєш. Хочу тобі донести, що мені, окрім тебе, ніхто не потрібен. Мене не цікавлять молоденькі дівчата, чхати на них хотів. Я люблю тільки тебе, хочу бути тільки з тобою. Ти мій світ. Не уявляю свого життя без тебе, мила. Скоро закінчу університет, знайду престижну роботу, та я і зараз працюю. Буду забезпечувати тебе, аби нічого не потребувала. Зі мною ти по-справжньому будеш щасливою. Довірся тільки!

– Звісно, я була шокована від розвитку таких подій. Так, ще раніше помічала його погляд на собі, але якось не звертала увагу. Не відповіла тоді йому взаємністю, попросила піти.

Рік я протрималася. Не дозволяла заходити до мене у квартиру, старалася уникати зустрічей, розмов, але він не здавався та був наполегливим. А потім я подумала, а чому б і ні? Нам двом тільки добре буде. Адже він все-таки досягне своєї цілі, а я буду коханою та житиму в теплі, любові, якої мені так не вистачало.

Згодом усе розповіла доньці. Вона була негативно вражена, шокована. Пішла з дому, тепер не розмовляє зі мною. Вона не змогла мене зрозуміти та вибачити. Тому я через деякий час продала квартиру, ми з Дімою придбали нове помешкання та переїхали жити разом. Я думала, що так втечу від засудження, кривих поглядів. Не розумію, чому так? Я ж не вчиняла ніякого злочину, лише хотіла бути щасливою.

Зараз ми з Дімою живемо разом. Зрозуміло, що не збираюсь з ним офіційно розписуватися. Мене влаштовує цивільний шлюб. Ми про це говорили з ним. Коли Дімі виповнилося двадцять два роки, він став батьком. А зараз йому – двадцять п’ять.

– А скільки тобі років? – не могла не поставити це питання.

– Сорок три, — відповіла посміхаючись. – Можеш повірити мені на слово, що ще ніколи я не була настільки щасливою. Відверто кажучи, байдуже, як там буде розвиватися майбутнє. Головне, що я щаслива зараз. Ці роки, коли я разом із Дімою, найпрекрасніший період мого життя. Ні про що не жалію і не буду ніколи. Так, звісно, мені дуже боляче від того, що не спілкуюсь з рідним сином, він не зумів зрозуміти мене та мій вибір. Проте він має на це право.

Часто стикаюсь з цієї парою на вулиці, повірте на слово, вони двоє такі щасливі та закохані, а це найголовніше.