Одинока жінка з «причепом»
Марійка сама виховувала сина. Чоловік пішов від неї більше десяти років тому. Увесь цей час він «сумлінно» платив аліменти, був «кристально чистим» перед законом і власною совістю. Принаймні, сам про себе так казав.
Пішов, забравши свої речі та машину, залишивши Марійку з непогашеною іпотекою на квартиру й сином. За всі ці роки жодного разу не прийшов подивитись на хлопця, не привітав з днем народження, не подарував навіть дрібниці.
«Напевно, вже не одну дурну осчастливив, як тебе. Так і буде тікати від відповідальності, поки чоловічої сили не втратить. І швидше б уже! Казала — не бери іпотеку. Не послухала. Тепер все життя на неї працюватимеш», — зітхала мати Марійки.
Хоча саме вони з батьком наполягали, щоб донька оформила іпотеку і записала квартиру на себе.
Так і жила вона від зарплати до авансу, працюючи на двох роботах і виховуючи сина. На щастя, Артемко не доставляв великих клопотів.
Після другої роботи, виснажена дощенту, вона заходила в магазин і поволіклась додому, мріючи швидше скинути важкі пакети, зняти взуття, сісти, витягнути ноги й закрити очі. Відчувала себе конем. Таким, що в парку катає дітей, заробляючи на хліб.
Їм заплітають гриви, прикріпляють блискучий султан на голову, накидають яскраву попону. А вони йдуть повільно й похмуро, сумним поглядом дивлячись уперед, несучи на спині чергову дитину. Так само почувалася й Марійка. Життя по колу: робота — магазин — дім.
Носила зручний одяг, куплений у «Епіцентрі» на розпродажі. Оновки дозволяла собі рідко й берегла їх для особливих випадків, яких у її житті було небагато. Тому й одяг застарів.
Ішла й думала, що приготувати на вечерю, чи вже вдома Артемко… Жіноча сумка висіла через плече. Однією рукою Марійка притримувала її, щоб не зісковзнула, а в іншій несла пакет із продуктами. Якщо син уже вдома, то відпочине хвилин п’ять і піде варити макарони з сосискою.
А якою вона була раніше! Густе волосся, блиск в очах. Фігура й досі — нічого собі. Як і всі дівчата, Марійка мріяла про кохання. Воно прийшло до неї в особі Максима. І як тут було не закохатися в гарного хлопця? Він обіцяв кохати її вічно, казав, що в них буде машина — обов’язково крутий «BMW» або, на крайній випадок, «Audi». Що обов’язково будуть двоє дітей.
Машину він купив. На ній і поїхав у світле майбутнє, залишивши Марійку з квартирою, непогашеною іпотекою та сином.
Марійка дивилася на дорогу перед собою. Трохи зазеваєшся — і в калюжу, або ногу підвернеш. Дороги в нас такі, що краще пильно дивитися під ноги. Ще й треба встигнути відскочити від краю тротуару, щоб якийсь лихач не облив брудною водою, неодмінно промчавшись крізь багнюку.
«Марійка!» — дорогу їй перегородила гарна молода жінка в модному одязі.
Марійка ледь впізнала Олену, з якою разом вчилася в школі. Та ніколи не була красунВона усміхнулася, згадавши, як Антон у перше побачення приніс їй цілісінький букет соняшників, і подумала, що щастя — це не про вік, гроші чи іспанців, а про те, щоб просто зустріти того, хто змусить знову повірити у себе.
