10 років я витратив на заробітки у Німеччині. Старався для мого сина, а коли повернувся, то виявилось, що я п0ганий батько!

Моєї дружини не сталo, коли синові було 10 років, мені тоді було 33. Тягнути одного сина мені було важкo, та і я боявся, що не можу його добре виховати, тому спочатку ми двоє жили з моєю мамою, а потім я прийняв важливе рішення і поїхав на заробітки у Німеччину. Так я точно міг забезпечити свого сина.

З того часу син жив з бабусею, а я заробляв для них гроші. І от тепер, повернувшись, з’ясувалось, що весь цей час син тримав образу на мене за те, що я його покинув. Я не міг повірити своїм вухам, тому що у чужу країну я їхав лише для нього. Мами не стало пів року тому, тоді я і вирішив повернутися додому, провести її в останній шлях та з сином час провести. От тоді й вияснилось, що про мою маму син говорить з теплом, а мене вважає паскудником та зрадником, який ніколи його не любив, тому що цитую: «люблячий тато ніколи б так не вчинив».

Весь цей час я жив лише для нього. Половину коштів надсилав, щоб вони мали на що жити, а половину відкладав, спочатку йому на навчання, потім на квартиру, а зовсім недавно ми й машину купили. Я намагався йому все це пояснити, та син мене і чути не хоче, говорить, що все це лише «подачки».

– Та навіщо мені твої гроші! Мені ти потрібен був! – кричав син.

– Я ж не просто так залишив тебе десь, а на найріднішу для мене людину, в якій я був певен, що вона дасть тобі все найкраще, а я вирішив поїхати закордон, щоб забезпечити тебе всім найкращим.

Мені здається, що ми надто розпестили сина. Бабуся постійно про нього турбувалась і я, тому він не має найменшого уявлення, як важко доводилось іншим. Як би нам було важко, якби я залишився тут і моєї зарплати вистачало б лише на мінімум, тому всього, що він має зараз, йому довелось би досягати довгими роками праці.

Я навіть при великій зарплаті закордоном на всьому економив, відчував необхідність все додому передати, постійно сумував, інколи навіть плакав, а тепер син стверджував, що я там був, тому що так відпочивав та втікав від них…

Я вирішив більше не їхати закордон, радий, що колись виділив кошти на ремонт у старій квартирі мами, тому тепер тут житиму, а син у себе на квартирі, лише не знаю, чи вийде нам з ним знайти спільну мову та зрозуміти один одного. Останні дні, коли я до нього телефонував, він навіть не хотів зі мною говорити…

Я пробував йому пояснити, що, коли у нього з’являться свої діти, тоді він мене і зрозуміє, але лише почув у відповідь, що такого ніколи не станеться, адже він хоче жити для себе. Невже ми виростили егоїста?

Я не знаю, як мені бути далі і як будувати стосунки з сином…