Минуло 13 років, і батько вирішив повернутися до нас з мамою після того, як пережив iнcyльт!

Дитинство своє я пам’ятаю не з кращого боку. Мій тато звик до того, що ми з мамою його «подушки», на які він може виливати свою злість та поганий настрій, особливо він це робив любити після кількох випитих склянок. Мама нікому про це не розповідала, намагалась удавати, що у нас все добре, та й мене захищала, просила постійно сидіти у своїй кімнаті або не втручатися. Коли я просила у мами покинути його, то вона навідріз відмовлялась, а коли я виросла, то пояснила мені це тим, що старалась для мене, щоб я росла у повноцінній сім’ї й мала все потрібне, адже він заробляв більше, ніж мама.

Одного разу тато не повернувся з роботи. Мама чекала його до ранку, а тоді зателефонувала у поліцію. Вони сказали, щоб ми чекали три дні, мов погуляє і повернеться, не він один такий.

І вони мали рацію, він таки повернувся наступного дня, але лише для того, щоб зібрати свої речі й піти геть, повідомивши мамі, що він зустрів жінку, яку покохав і з якою тепер хоче жити.

Моя мама кілька годин принижувалась перед ним, намагаючись відмовити робити таку помилку, але він навіть чути її не хотів. Перший рік ми жили дуже погано, мама не могла змиритися з тим, що тато нас покинув, але згодом вона взяла себе у руки й таки стала сильнішою й почала старатися для нас двох. Про батька ми нічого не чули й самі не цікавилися.

Від цих подій минуло 13 років, зараз мені 23. За цей час мама змогла самостійно поставити мене на ноги, а я отримала хорошу освіту й влаштувалася на престижну роботу. Зараз я маю чоловіка і допомагаю мамі. На жаль, мама так і не змогла закохатися вдруге, перший шлюб надто сильно її травмував.

Недавно він повернувся до мами. Тепер він стояв на колінах та благав, щоб вона його пробачила, говорив, що був дурним й нічого не розумів та не цінував у житті. Повідав їй й історію свого життя, як його «коханка» вигнала через рік, як він відправився на заробітки, почав жити з молодою, але та його вигнала, як тільки швидка допомога забрала його з інсультом. Сказала, що хворий чоловік їй не потрібний.

Мені хоч і шкода його, та пробачити я його не зможу. Чи думав він про нас, коли ми з мамою їли одну гречку? Коли мама носила пару років поспіль порвані чобітки, бо відкладала мені на гурток? Не вірю я йому і сенсу відновлювати наше спілкування не бачу. Хочу, щоб і мама розуміла, що він не змінився, що він нам не потрібний.

Мама говорить, що я молода і нічого не розумію, а я не можу зрозуміти, як вона може шкодувати його після того, як він з нею поводився? Хіба я не права?