Після закінчення школи ви ні з ким не спілкувалися? Подумайте тричі, чи варто взагалі йти на цю зустріч.
Ми з сім’єю прийшли в кіно. І тут на весь коридор хтось кричить: “Наталко, ти, чи що?” Я не особливо звернула увагу, хто знає скільки тут моїх тесок. Аж раптом до мене підбігає двометровий амбал хапає на руки й починає кружляти. Діти й чоловік в шоці. Він ставить мене на підлогу, і я його впізнаю. Це мій однокласник Олег. Ми не бачилися дуже давно. Посміхнувшись кажу йому: “Ти майже не змінився”. Він задоволено поправляє зачіску і питає, чи піду я на зустріч однокласників. І тут я розгубилася.
Одразу згадала цитату Рея Бредбері «Вільного часу у нас достатньо. Та чи є в нас час подумати?» Так от, чи був у мене час на роздуми, це – цікаве питання. Ні, я однозначно збрехала Олегові, він дуже змінився. У нього з’явилося кругленький животик, багато сивого волосся та зморшки. Мало що залишилося від того підтягнутого хлопчини, за яким дівчата бігали. Він був тим ще бабієм. А зараз що? Живе один, розлучився дружиною, теж нашою однокласницею Олею, з сином не спілкується.
Він ще раз запитав, чи я піду. І я відповіла, що так, звичайно. Збрехала, що дуже хочу побачити всю нашу компанію. Ми були грозою всіх шкільних дискотек. Мені зовсім не хотілося йти, і на те була причина.
Усі зустрічі іще те випробування. Особливо для жінки. Після закінчення школи ви ні з ким не спілкувалися? Подумайте тричі, чи варто взагалі йти на цю зустріч. Кожній хочеться перевершити одна одну, показати чого досягла, де працює і хто її чоловік. Ти по замовчуванню стаєш учасницею змагання. Тобі будуть посміхатися, робити компліменти, а насправді думатимуть: “Як же її потріпав час! Що з нею стало? Невже не можна зробити пластику чи хоча б менше їсти?”
Жінки помічають кожну деталь. З роками ми не молодшаємо. Мудрішими та терплячішими – так, але це й також не завжди. Не винайшли ще чарівну пігулку, що зупинить час. І жодний ботокс не зробить з нас шістнадцятирічних.
Дивімось правді у вічі.
Кожен сподівається прийти й відчути себе молодим, побачити таких само Іванів, Ксюш та Марин, з якими фотографувалися на випускному. Але ж ні. Бачать вони якраз таки протилежне. Сорокарічних жінок та чоловіків, які намагаються показати свою крутість та помірятися розміром зарплатні. А костюми трійки, вечірні сукні та дорогі авто це все показуха. Ми такі як є. Нам непідвладний час. Тих юних та привабливих хлопців та дівчат ми побачимо тільки на фото.
Чоловіки не вміють приховувати розчарування, а жінки бувають доволі різкими та нетактовними. Здавалось би звичайний комплімент може так зачепити за живе, що осад лишиться ще надовго. А воно вам треба?
Та й особливо задоволення від споглядання хлопців-однокласників не отримуєш. Наприклад, Дмитро – який він був красень, блондин, капітан футбольної команди. Ми навіть зустрічалися. Мені тоді заздрила кожна дівчина в школі. А зараз? Товстий, лисий ще й п’є. Неодружений та не має дітей. Зараз працює директором птахофабрики. Впізнати його дуже складно. І куди подівся той молодий та нахабний хлопчина з сяючими очима, що так палко тебе цілував та обіймав. Немає. Зник.
Лишайтесь вдома з чоловіком та дітьми. Якщо хочеться кудись піти – зателефонуйте подругам. У вас тепер інше життя. Навіщо згадувати минуле, це давно пройдений етап життя. А якщо маєте бажання поспілкуватися зі шкільними друзями, скористайтесь соціальними мережами. Тут вам і листування й відеодзвінки. До того ж завжди можна подивитися, як за допомогою фотошопу вони прибирають зморшки та зменшують талії.
А ЯКЩО ЛУКАВИЙ ГОЛОСОК У ГОЛОВІ КАЖЕ: “ЙДИ, ЙДИ!”, ЗРОБІТЬ НАСТУПНЕ: ЗНАЙДІТЬ ФОТО ЗІ ШКІЛЬНОГО АЛЬБОМУ, ТІ САМІ ДЕ ВАМ 16, СТАНЬТЕ ПЕРЕД ДЗЕРКАЛОМ ТА ПОРІВНЯЙТЕ. А ТЕПЕР УЯВІТЬ ПОРУЧ СВОЇХ ДРУЗІВ. НАСКІЛЬКИ ЗМІНИЛИСЯ ВОНИ. НУ ЩО ПОДОБАЄТЬСЯ? Я ПЕВНА, ЩО НЕ ДУЖЕ.
Моя вам порада: ніколи не ходіть на зустрічі однокласників, вони шкідливі для психічного здоров’я.