Одного дня моя дочка вирішила поїхати на море в Одесу зі своїми одногрупниками. Після приїзду почала аж надмірно приділяти мені увагу. То приготує смачну вечерю, то скаже, який я хороший татусь, питає, чи потрібно виконати якесь прохання. Мені невтямки, що коїться.
Я зрозумів, що така поведінка для моєї доньки Світлани не просто так, і питаю:
— Дівчино, що з вами коїться. Чому така люб’язність? Давай говори, в чому справа, і чому ти себе так поводиш! — вимовив я грубим голосом, щоб швидше змусити все швидше розповісти.
— Та нічого такого, — відповіла вона. Проте я хотів про це “нічого” почути детальніше.
І тут вона почала говорити. Справа була в мамі її друга. Длнька сказала, що її друг все в фейсбуці написав про поїздку, але в нього гроші закінчились на рахунку, тому переписування з мамою обірвалося.
“Його мати по 20 повідомлень йому залишала і через вайбер контролювала, чи ми не напилися, чи не накурились, чи він їй внуків не зробить у 17 років і тому подібне. Ти мені за ці два дні лише 3 рази подзвонив, щоб спитати як справи. А в тої жінки, лише лихе на розумі”, — пояснює дівчина.
“І що далі?” — питаю я.
“Ми попросили старосту, щоб вона з нею поговорила, але вона требувала когось з батьків. Ну і мої друзі сказали, що мій батько тут з нами. Заплатили туристу, щоб той дорослим чоловічим тембром поговорив з нею, але цього їй замало. Хоче навідатись у гості й переконатись. Таточку, чи ти б не зміг їй збрехати?” — благаючи своїми карими очима почала дивитись на мене.
Я подумав і вирішив таки допомогти. Моя доня й так чемна, а тій жінці я поясню, що чим більше контролюєш, тим більше цей контроль і втрачаєш. Можливо, вона дослухається до моїх слів.
Наступного ранку до мене прийшла мати Степана, друга моєї Світлани. Вона виглядала дуже стривожено. Я запропонував їй чашку кави, вона погодилась. Сіли й почали говорити про дітей.
З її слів, я зрозумів, що вона геть не довіряє своєму синові. Почала розповідати, як знайшла у його столі картинки з голими дівчатами й прочитала листування з хлопцями про якість ігри на морі, які вони планують влаштувати. От і в голову їй прийшло, що щось не так. І вирішила дзвонити постійно, щоб син не розслабився і не накоїв біди.
Я і сам почав переживати. Що це за ігри? Моя донька ні в яких іграх не брала участь. Розповідала, що були весь час на екскурсіях та купались. Мені звісно прийшлось заспокоїти цю жінку, щоб за сина не переживала. Що ж вже вдієш, сказав, що наглядав за ними всіма і їздив з ними теж.
Після вирішив зробити обшук в кімнаті доньки й переглянути ноутбук. Він був з паролем! Потім я подивився на її шафу і звідти випала світлина з пляжу, де вони зі Степаном напівголі. Я вирішив дати наганяй доньці. По обіді суворо допитував, що у вас за ігри такі. Вона відповіла: “Та нічого особливого. Грали в карти на роздягання!” Моїй люті не було меж. Та жінка таки виявилась правою стосовно сина, а мені треба краще наглядати за своєю донькою. А то я розвішу вуха і буду чути лише “щурячі” компліменти, які вона щоразу говорить для відвернення від неї уваги. Більше моя донька нікуди без нагляду не поїде. Хіба після закінчення університету.