Моя жінка «вкрала» в мене сина через тринадцять років після того, як пoкинула нас

Ми з дружиною родом з села. Коли одружилися, то мої та її батьки разом купили нам власний будинок та допомогли завести господарство. Через декілька місяців Людмила завагітніла. В нас народився хлопчик. Ще чотири місяці вона займалася дитиною й ні на крок не відходила від нього, але потім її наче перемкнуло. Кожного дня Людмила влаштовувала cкaндaли та нapiкала, що ми живемо у селі наче kaторжні. А вона хотіла до міста. Перестала працювати вдома та все частіше ходила разом з подругою по селі.

Одного дня після того, як я повернувся вночі з роботи й побачив, що вдома немає нічого приготованого, а дружини немає, сварка переросла в такий скандал, що мені навіть довелося піти з дому до батьків, щоб не наробити дурниць. Коли вже повернувся, то побачив, що ані дружини, ані сина немає. Пізніше до мене прийшла сусідка та сказала, що Людмила залишила малого Дмитра в неї, а сама з великою сумкою пішла в сторону автобусної зупинки. Ні того вечора, ні наступний день Людмила не повернулася. Пізніше від її батьків я дізнався, що вона покинула мене та сина й поїхала до міста разом зі своєю подругою шукати кращого життя. Обіцяла, що незабаром пришле мені документи для розлучення.

Першою моєю думкою було сильно напитися й забутися хоч на кілька годин, але я подивився уважно на малого Дмитра й тоді від серця наче відлягло. Я не міг собі дозволити слабкості, адже повинен був піклуватися про сина. Ось так ми почали жити удвох. Інколи мені приходила допомагати моя мама: подивитися за дитиною або прибрати в хаті. Поки я був на роботі, то за Дмитром по черзі дивилися бабусі. Теща моя повністю підтримала мене та розізлилася на свою доньку за те, що покинула родину.

Через рік я знайшов нову дружину. Познайомилися ми з нею у місті на базарі. Вона була з іншого селища, а я допоміг їй з сумками. Жінка не могла мати дітей, тому радо зайнялася вихованням Дмитрика. Вона наче рідна мама не відходила від нього ані на хвилину, я навіть почав її ревнувати.

Так пройшли роки. Дмитро став підлітком та почав показувати свій характер. Він неодноразово нарікав своїй мачусі, що вона йому не рідна, особливо коли та намагалася його за щось покарати. Місяць тому йому написала Людмила через Інтернет. Почала присилати подарунки через свою маму.

Понад десять років жодної звістки та зацікавленості у своєму синові. Тепер же вона, як виявилося, вийшла заміж за заможного чоловіка й вирішила налагодити стосунки з сином. Звісно, що на малого Дмитра подарунки подіяли. Він заявив, що відтепер хоче жити разом зі своєю мамою у місті. Так само, як і вона, він зібрав речі та поїхав до міста. Як то кажуть, яблуко від яблуні недалеко падає. Я не став його затримувати. Все ж таки то його мати, хоч й більше нагадує зозулю. Сподіваюся, що коли він подорослішає, то зрозуміє, хто для нього був справжнім батьком та матір’ю.