20 років я жив у бpexні та ні про що не здогадувався!

У 50 років я зрозумів, що все моє життя бpexня. У мене була любляча дружина та двоє дітей, яких я кохав більше життя, а тепер у мене не залишилось нічого. Я дізнався, що всі 25 років шлюбу дружина мені 3paджувала, а донька, за яку я був готовий на все, — не моя. Тепер я не знаю, як житиму далі…

З дружиною я познайомився в університеті, ми навчалися на одному факультеті, я довго її добивався, бо вона була там першою красунею, і таки зміг добитися свого. Ми почали зустрічатися, у нас були прекрасні стосунки, а потім ми одружилися. Все йшло дуже добре, нас навіть не лякали лихі 90-ті, які тоді були на дворі. Дружина відразу знайшла роботу, а я ще певний час ходив по різних місцях, бо нікуди не хотіли брати без досвіду. Коли дружина мала виходити у декрет, то ми спільно прийняли рішення, що з дитиною сидітиму я, бо у неї є постійний дохід. Згодом, син пішов у дитячий садок, дружину підняли до керівництва, і я теж зміг знайти хорошу роботу, тому жили ми непогано.

У нас була не така сім’я, як в інших. Оскільки моя дружина отримала керівну посаду, то й відповідальності на ній було багато, і всю домашню роботу виконував я: від приготування їжі до походів у магазини.

Я весь цей час був переконаний, що у нас все добре. Звісно, вона була у будівельному бізнесі, тому довкола неї завжди вертілося багато чоловіків, але причин ревнувати вона мені ніколи не давала, а самостійно я їх і не шукав. Зараз я працюю архітектором, заробляю все одно менше, але вже досягнув чималих висот, тому скаржитися на життя не маю права. Та й після народження доньки ми ще більше, мені тоді так здавалось, наблизилися один до одного.

Ми поступово покращували своє життя та робили все для дітей, майже ніколи не сварилися і часто розмовляли. Ми ніколи навіть не сварилися так, щоб потім погрожувати розлученням, завжди все спокійно вирішували, от лише цього разу вона забула свій телефон вдома…

Я не звертав на нього увагу, доки він не почав телефонувати. Спочатку я намагався це ігнорувати, але хтось настирливо продовжував, і я вирішив, що могло щось трапитися, не буде ж хтось просто так набирати десяток разів.

На екрані висвітилось ім’я: «Арсен». Ні про що погане я і подумати не міг, у неї більша частина колективу чоловіки, тому була велика ймовірність, що це хтось з них.

Тоді я просто підняв слухавку, не встиг і слова промовити (а може б воно мене врятувало?), як відразу роздався чоловічий голос: «Люба, ну скільки ж тебе чекати можна? Я вже пів години біля машини тебе караулю, давай швидше!»

– Люба? Ви хто такий? – промовив я, а чоловік на іншій стороні поклав слухавку. Я не знав, що й робити, весь день лише й думав про цього Арсена, а коли додому повернулась дружина, то відразу почав її розпитувати.

– Та ніхто, звичайний знайомий, – відповіла вона легко, але я прям відчув запах брехні на собі.

– Скажи мені правду, я заслуговую її знати.

– Якщо ти так хочеш… З Арсеном ми разом уже 20 років, познайомилися, коли я їздила у відрядження у Луцьк на тиждень. Ми двоє одружені, але відчули дуже сильний потяг один до одного, тому почали зустрічатися, таємно, то він приїде до мене, то я до нього. Я перший час хотіла все тобі розказати, як є, але не змогла, щось мене не відпускало від тебе, але й з ним я не могла припинити бачитися. Він рідний мені.

– Я хочу знати, чи донька моя?

– Ні, вибач! – промовила вона й пішла геть.

За годину я зібрав усі свої речі й відправився у готель, там прийнявся за пошук житла на перший час. Звісно, я міг би й на дачі пожити, але боявся, що вона мене там знайде, а моє серце цього не витримає.

Минуло вже пів року з цього моменту. Я живу на орендованій квартирі, вдень працюю, а увечері п’ю. Пощастило, що мої товариші взялися за мене й привели до нормального стану, допомогли знайти сили зустрітися з дітьми, чиї б вони не були, вони все ще мої – найрідніші та найкоханіші, про це я їм і повідомив. Вони мене підтримали, двоє живуть у столиці, тому зараз допомагають мені знайти там роботу і переїхати до них, щоб почати життя з чистого аркуша.

Така історія трапилась з моїм однокласником…