Три роки спільного життя розпочалися з нового листа, коли Ольга народила Сашкові прекрасного маленького сина.
Вагітність та пологи Ольги були дуже важкими, й лікарі не змогли нічого вдіяти. Хлопчик народився хворим, та всі навколо гарантували, що це можна вилікувати, окрім чоловіка Івана, який твердо стояв на тому, що від дитини потрібно відмовитися, щоб не вгробити все своє життя, докладаючи за хворим.
Ольга лише плакала, вона намагалась переконати чоловіка в іншому, просила лікарів з ним поговорити, усвідомлювала, що не може покинути свою кровинку просто так, але Іван не хотів її чути, він уже прийняв вибір, і його не могло нічого змінити. У їхній сім’ї завжди було так, що до Ольги чоловік не прислухався, а вона буда змушена миритися з цим.
⁃ Навіщо тобі такий чоловік, що тікає від перших труднощів? Сьогодні він хоче дитину покинути, а завтра тебе, яка просто простудиться?! Від такого тирана тікати потрібно! – говорили їй подруги та лікарі, але Ольга лише відводила погляд.
Жінка не звикла приймати рішення самостійно, тому вона звично вирішила плисти по течії за чоловіком. У неї не було тієї сміливості, щоб втекти разом з дитиною, хоча її дуже хотілося це зробити.
Іван з дитинства був самозакоханим егоїстом, який звик уникати всіх труднощів та проблем, тому й з дитиною прийняв рішення за одну хвилину, а потім з сумним виразом обличчя розповідав друзям та родичам, що дитина п0мерла при пологах. Хіба є у цієї людини хоч крапля совісті, щоб після всього ще й приймати співчуття?
Мені ось справді цікаво, чи цей Іван і справді такий покидьок, чи так добре всіє приховувати свої почуття? Тому що мало віриться, що ця людина справді шкодує про свій вчинок. Намагається удавати чесного та доброго, а сам покинув хвору дитину й змусив від неї відмовитися дружину!
Що ви про це думаєте?
