7 років тому я пройшла певне протистояння, коли всі мої друзі та рідні намагалися відмовити від весілля зі Степаном, адже він був з бідної родини.
Зазвичай, у дівчат є цілий список, яким повинен відповідати їх майбутній наречений і не на останньому місці там стоять фінансові можливості. А дехто ставить це, навіть, на перше місце у надії на принца чи олігарха.
Такі ж критерії «хорошого чоловіка» були й у мене.
Одним з головних критеріїв для мене було – «Не п’яниця». По перше, не любила я п’яних людей, хоч застрелить, а по-друге, то алкоголь ніколи нічого доброго не давав, тому не хотілося б, щоб наші майбутні діти мали такий приклад.
Не менш важливими було те, щоб він був працьовитим, не боявся роботи, і був щирим зі мною у всьому.
Фінансового стану хлопця у мене ніколи у критеріях не було, тому мені було не важливо, чи він у 18 років має квартиру і чи зможе подарувати мені дорогу ювелірну прикрасу.
Можливо, на мене так вплинула моя мама, що виховувала нас з братом самостійно у середньому достатку. Тому не бачила сенсу мріяти про багатого принца, коли сама ніколи не нагадувала багату принцесу.
Минув рік з моменту нашого знайомства, як він зробив пропозицію. Сім’я у нього була ще бідніша за мою, оскільки мали 6 дітей, двоє з яких були молодші мого нареченого, але це ніяк не псувало його у моїх очах. Швидше, навпаки, я бачила його здобутки. Я знала, що побувати в армії, потім закінчити університет по бажаній професії та знайти нормальну роботу – вартує дорогого.
Наше весілля не було багатим, близько 50 людей з двох сторін і це були найближчі. На той момент, він жив з батьками й двома меншими дітьми, тому й була змушена переїхати до нього.
Перший час, як і всі пари, ми притиралися один до одного, хоча цей процес пройшов у нас досить гладко.
Першим нашим випробовуванням стала смерть його мами. Він довго не міг прийти у себе і взяв відпустку, тоді я тягнула все на своїх плечах, проте скоро все прийшло у норму.
Минуло 3 роки, як ми змогли переїхати у власну квартиру зі своїми дітьми. Звичайно, ця квартира не одна з найкращих, але нам з двома дітьми вистачає. Ми чудово справляємось з будь-якими конфліктами та розуміємо один одного.
Сьогодні рівно 7 років, як ми разом сказали «Так» і це було моїм найкращим рішенням у житті, доки всі родичі твердили, що це «помилка».
З кожним днем я все більше люблю його і пишаюсь ним, оскільки він один з тих рідких чоловіків, що завжди допомагає мені, грається з дітьми, турбується про мене і розвивається у кар’єрі.
Чудовим прикладом того, що я зробила хороший вибір стала моя близька подруга, що одружилась з багатим.
Спочатку все було чудово, але ж йому все оплачували батьки, от він і не бачив сенсу напружуватися, почав пити, бити її та двох діток. Вона і розлучитися хоче, але його батьки сказали, що якщо вона так робить, то вони зроблять все, щоб та більше ніколи не побачила своїх кровинок.
Жінки, пам’ятайте, що головне при одруженні любов, повага та розуміння, а не розмір гаманця!
Що для вас важливо у вашій другій половинці?