Все-таки погодилась Ангеліна на чергові вмовляння свого чоловіка їхати з ним до столиці на заробітки. Вона розуміла, що він має рацію: у селі вже зовсім нічого робити, а двом легше буде заробити на життя й одяг для маленької дитини.
– Ну, чого ти? Я обіцяю, що ми поїдемо й ти навіть не встигнеш засумувати за дитиною, як ми вже повернемось з грошима! – говорив їй Леонід.
– А батьки? Вони ж тепер мають з нею сидіти… – промовляла Ангеліна, що зовсім не хотіла покидати рідного села.
– Обіцяю тобі, що вони навіть не встигнуть втомитися!
Леонід пішов працювати вантажником, а Ангеліна у кафе мити посуд й допомагати прибиральниці. З раннього ранку до пізньої ночі вони працювали й економили кожну копійку, щоб привезти додому більше.
Спочатку Ангеліна мала хоча б вихідні, а потім Леонід допоміг її знайти роботу й на ці дні та прибирати у будинках заможних людей. Так куча грошей складених парою ставала все більше й вони все частіше їх надсилали для донечки у село, і хоч економити особливої потреби не було, та її чоловік все одно наполягав на тому, щоб вона купувала найдешевші продукти та все по знижках.
У столиці вони перебували рівно рік. Й цього дня Леонід відправлявся на роботу пізніше за дружину й крізь вікно він побачив, як біля неї зупиняється дороге авто, й вона, не чекаючи, сідає у нього. У цей момент раптом чоловік все зрозумів. Вони з дружиною зовсім забули один про одного, у думках були одні гроші, особливо у нього.
Він почав думати, коли востаннє обіймав дружину, гуляв з нею, розмовляв про щось неважливе й не міг пригадати. За весь час у столиці вони ні разу тут не гуляли, не ходили у кафе, а вона навіть не просилась, щоб сходити по магазинах й купити її чогось нового…
Він почав набирати дружину, а вона чомусь не відповідала, а потім й зовсім телефон був у не мережі. У цей день він залишився вдома й не міг зупинитися думати про дружину.
Весь день чоловік не знаходив собі місця й тут двері відчиняються та забігає радісна Ангеліна, яка й розповідає йому, що сьогодні її щасливий день, адже на роботу її підвезла адміністраторка з кафе, а потім й назад підвезла, бо виявилось, що їм по дорозі. Потім вона заскочила у новий магазин, у якому раніше не бувала, й там було багато знижок, тому вона добре скупилась й зекономила не малу суму грошей. А відповісти на дзвінок не могла, бо телефон розрядився.
Леонід не міг припинити дивитися на свою дружину й думати про те, як йому пощастило, адже він чого вже сьогодні тільки не вигадав, а все було так просто.
Він раптом зрозумів, яку помилку допустив, коли почав зациклюватися на грошах..
– Кохана, одягайся, сьогодні ми з тобою йдемо гуляти, а тоді у кафе! – промовив чоловік.
– У кафе? Знаєш, я тут бачила один фільм, може, краще підемо у кіно? А повечеряти ми й дома можемо…
– Тоді давай сьогодні у кіно, а завтра у кафе!
Після перегляду фільму, гуляючи столицею, пара прийняла рішення, що жінці потрібен відпочинок, тому вона відмовиться прибирати приватні будинки, а вже через пів року вони повернуться додому, щоб бути поруч, коли їхня кровинка буде йти у перший клас.
