Життя в мене склaдалося не дуже вдaло. Я рано зaвагітніла, потім залuшилася без чоловіка – він траriчно заruнув. Мене прихистили в себе батьки, та скоро не сталo батька, а потім і матері. У мене не залишилося нікого, крім доньки, тому я все робила для неї. Своє особисте життя я так і не влаштувала…
Я допомогла доньці вступити у столичний виш. Вона й сама дуже старалася добре навчатися. Згодом змогла поїхати на стажування за кордон, та там і залишилася. Каріна знайшла там собі чоловіка, вийшла заміж. Вони разом започаткували бізнес, до мене навідувалися нечасто, але я не нарікала, адже донька була щаслива.
Останнього разу Каріна та зять приїздили до мене після народження онучки. Вони пробули в мене аж декілька місяців! Та причиною цьому стало не те, що вони дуже сумували, а те, що чекали, доки я продам квартиру.
У доньки та зятя почалися проблеми з бізнесом, тому вона попросила мене продати нашу трикімнатну квартиру в місті, яка дісталася мені від батьків. У мене був невеликий будиночок у передмісті, тож я погодилася. Донька обіцяла, що поверне гроші, як тільки, так і зразу, але пройшло багато років, а віз і нині там…
Та я не шкодувала, що перебралася на дачу. У передмісті вже проживало багато моїх подруг, які надали перевагу спокійному життю, а не швидкому темпові міста. Одна з моїх подруг-сусідок навіть бізнес налагодила – продавала домашні овочі, фрукти, а взимку – заготівлі, соління. До неї навіть з міста приїжджали по продукти (хоча це й недалеко, хвилин 20 автомобілем їхати).
Одного разу подруга розповіла мені про дивну дівчину, яка поселилася в будиночку неподалік. Вона частенько приходила купувати продукти, проте дуже мало – декілька картоплин, одну морквину, цибулину, літр молока, і так кожного разу. Декілька разів було так, що їй не вистачало декількох гривень, щоб заплатити…
Я зрозуміла, що не від гарного життя дівчина переїхала жити в передмістя, і вирішила піти знайомитися. Я віднесла новій сусідці цілу торбу продуктів, вона дуже зраділа, але сказала, що платити їй нічим… Та, звичайно, я й не чекала плати.
Згодом ми часто почали приходити один до одного в гості. Марія, так звали дівчину, часто допомагала мені поратися на городі чи робити щось по дому. У неї була донечка – ще зовсім крихітка, усього пів року, та вона мені стала як рідна.
Згодом Марійка розповіла свою історію. Вона завагітніла від свого хлопця, той сказав, що дітей не хоче та покинув її. Коли дізналися батьки, то почали наполягати на аборті! Марійка нікого не послухалася й народила дитину. Вона жила то в одних знайомих, то в інших, а це її тітка запропонувала пожити в неї на дачі, та в Марійки зовсім не було коштів на існування. Марійка була ще зовсім молодою – усього 21 рік. Вона мала освіту кухаря-кондитера, та працювати не могла.
Я запропонувала Марійці переїхати до мене. Я б могла дивитися за її донечкою, а вона б пішла на роботу. Так ми й вчинили. Згодом Марійка вже працювала в маленькому кондитерському магазині в місті. Потім вона змогла влаштуватися в один гарний ресторан.
Марійці було складно кожного дня їхати з міста до мене на дачу, та й за донькою вона сумувала, адже за роботою її майже не бачила, тож Марійка купила квартиру в місті в кредит. Вона забрала з собою не тільки доньку, а й мене. Оленці вже три рочки, і вона називає мене «бабусенькою».
Коли моя рідна донька дізналася, що Марійка забрала мене з собою в місто, то стала вимагати, щоб я продала ще й дачу. Я відмовилася, тепер донька зі мною не спілкується. Я розумію, що скоро Марійка налагодить особисте життя, а мені доведеться піти, тому дачу ні за що не продам.
Сподіваюся, донька скоро все зрозуміє та перестане на мене ображатися.
