Я завжди багато працювала. Бо хотіла, щоб в моїх дітей було все необхідне. Тому я не робила ніяких заощаджень на власні потреби. А тепер в 60 років я caмoтня, а мої діти вже давно не цікавляться моїм здоров’ям та життям…
Я не розумію, як так могло статися. Адже завжди всю любов, час і гроші віддавала дітям. Що ж стало причиною того, що власні діти від мене відмовились?
З першим чоловіком, Тарасом, я познайомилась на весіллі свого брата. Він мені відразу сподобався: високий широкоплечий брюнет з блакитними очима. Того вечора я чекала повільного танцю, в надії, що він запросить мене. І все-таки дочекалась. Тарас посміхнувся та запросив мене на танець. Того вечора він зізнався, що не наважувався підійти до мене, тому що я йому дуже сподобалась, і він боявся, що я відмовлю йому.
Через пів року ми одружились. А протягом наступних років у нас народились 3 дітей. Зрозуміло, що з їх появою стосунки почали змінюватись. Чоловік більше працював, щоб заробити грошей для родини. А я повністю зосередилась на дітях, приділяючи менше уваги Тарасові.
Згодом чоловік зізнався, що в нього є інша. Адже з появою дітей я більше часу приділяла їм і все менше чоловікові. Але з народженням третьої я занедбала себе і наші з Тарасом стосунки охололи, а йому хотілось ніжності, тепла й уваги, як це було на початку наших з ним стосунків.
Ми розлучились без скандалів, діти лишились зі мною, а він регулярно платив аліменти. Згодом він знову одружився. А я з часом знайшла роботу й зайнялась своїм зовнішнім виглядом. Діти росли, і я більше часу могла приділяти собі.
На роботі з’явився новий співробітник, який з першого дня не приховував, що я йому подобаюсь.
Поступово наші розмови переходили з робочих на більш особисті. Згодом ми почали зустрічатись. Через рік ми одружились, а ще через рік в нас народилась донечка. Враховуючи досвід попередніх стосунків, я не забувала приділяти увагу й Русланові. Крім того, старші діти залюбки допомагали мені з молодшою сестричкою.
Але моє щастя тривало недовго. Руслан покинув мене заради іншої. Так я залишилась одна з 4 дітьми. Добре, що мама допомагала мені з ними. З роками Тарас частіше почав проводити час з дітьми, а от Руслан навпаки – все рідше бачився з донечкою.
Пройшли роки, й діти виросли. Тепер в кожного своя родина, і в мене з’явились онуки. Я розумію, що в моїх дітей тепер купа своїх турбот, власні життя. Але мені сумно, що якось раптово вони припинили цікавитись мною та станом мого здоров’я. Відчуття ніби мене зовсім не було в їхньому житті. Але ж я всю себе віддавала їм. Скільки часу приділяла дітям, скільки любові давала та сил витрачала, щоб у них було щасливе дитинство.
А зараз я лишилась сама. Власні діти забули про мене, немає з ким поговорити.
Невже так має бути? Чим я заслужила таке ставлення до себе від власних дітей?
