За останні три роки в житті нашої сім’ї сталося багато гарного та не дуже, але інколи ми не знали, що робити. Навіть не знаю, з чого розпочати. Нещодавно наша єдина донька вийшла заміж. Все було просто чудово. Зять мені трапився працьовитий, має гарно роботу, непогано заробляє, перспективний та просто обожнюю мою доньку.
Мій чоловік запропонував подарувати їм на весілля трикімнатну квартиру, щоб молодята могли будувати своє сімейне гніздо, а ми їм не заважали. Але ми вирішили, що документи будуть оформлені лише на донечку. Зять погодився без зайвих питань. Всі наші знайомі просто заздрили нашій родині.
Донька зі своїм чоловіком часто проповідували нас. Не було такого тижня, щоб вони не приїхали у гості. Свята, дні народження або й просто ввечері, попити чаю з тортиком та побалакати про життя. Все закрутилося у звичайному ритмі: будинок, робота, поїздки на дачу, одного разу навіть вдалося разом з дітьми поїхати на відпочинок до Туреччини по гарячих путівках. Зять за свої кошти купив автомобіль, а моєму чоловікові віддав свій старий. Почав робити ремонт у квартирі, про який мріяла моя дочка. Справжня сімейна ідилія. І здавалося, що життя так й буде йти далі без жодних проблем.
Але біда, як завжди, прийшла неочікуваною. Одного разу мені стало дуже погано на роботі. Закрутилася голова, і я втратила свідомість. Колеги на роботі сильно перелякалися та викликали швидку допомогу, адже я довго не приходила до тями. В лікарні мені зробили обстеження. Результати були невтішними – пухлина мозку. Лікар мене заспокоював, що, скоріше за все, вона доброякісна, тому якщо вчасно зробити операцію, то все буде добре. Головне – не затягувати з рішенням.
Я не знала, як розказати про це дочці. Ми дізналися, що операцію роблять в Німеччині, але коштує вона декілька десятків тисяч євро. Для нашої родини це була завелика сума. Чоловік днів ходив сам не свій. Дітям вирішили поки нічого не говорити.
Але через тиждень я випадково побачила в місцевій газеті оголошення про продаж квартири. Не знаю чому, але я звернула увагу на цю об’яву. В колонці “Адреса” я побачила знайому вулицю та квартиру. Це була адреса моєї дочки та зятя!
Я одразу зателефонувала донечці, запитала в неї, що це таке, але вона нічого не знала. Це було дуже дивно. Я перечитала оголошення ще раз та побачила, що вказаний там телефонний номер належав моєму зятю.
Вже пізно ввечері донька мені зателефонувала знову. Вона плакала в слухавку.
– Чому ти мені нічого не сказала? Не хвилюйся, все буде добре. Ми щось обов’язково вигадаємо. – істерично говорила вона.
Донька розповіла, що коли зять повернувся з роботи додому, то вони розмовляли про це оголошення. Виявилося, що він знав про мій діагноз та хотів продати квартиру, щоб зібрати гроші на моє лікування. Майже півгодини ми з нею плакали одна одній в слухавку.
Я рада, що маю таких дітей. Після продажу квартири діти переїхали жити до нас. Незабаром ми зібрали усю суму та я поїхала до Німеччини. Операція пройшла успішно. Спілкуючись з донькою у месенджері, я написала, що обов’язково поверну їм квартиру, чого б мені це не коштувало.
Дякувати Богу, що я маю таку родину. Бережіть себе та своїх близьких!
