Я зі своєю найкращою подругою Ольгою дружу з першого класу. Ми разом вже близько п’ятнадцяти років. Нас часто у школі називали подругами – нерозлийводою. Хоча ми абсолютно протилежні за вдачею та соціальним становищем.
Я комунікабельна та відкрита, Ольга – замкнута. Емоційність та довірливість – домінантні риси мого характеру. Моя подруга більш спокійна і обережна. Одним словом, я – вогонь, а вона – вода, яка мене гасить у найнеобхідніші моменти.
Ольга з багатодітної малозабезпеченої родини. У мене ж батьки заможні. У нас є великий будинок, три квартири, декілька автомобілів.
Я завжди віддавала Ользі одяг та косметику, адже вона не спроможна була придбати собі такі речі, як у мене. Подруга щодня була у нас вдома, нерідко ночувала. Я усім ділилася з нею, вона берегла мої таємниці.
Мої батьки люблять Ольгу. Вони сприймали її як рідну, коли вона приходила у гості. Постійно мені повторювали: «Ольга – єдина твоя вірна подруга. Вона жодного разу не підвела тебе! Завжди поруч з тобою!» І це правда.
Але нещодавно я переглядала документи у батьківській шафі, шукала свій диплом. І знайшла те, що мене шокувало. В одному документі мова йшла про те, що мої батьки заповідають одну зі своїх квартир Ользі.
Вона не в курсі таких справ. А я не знаю, що й думати з приводу батьківського рішення. Глибоко у душі я починаю ненавидіти свою найкращу подругу. Можливо, хтось може дати слушну пораду стосовно цієї ситуації?
