Коли Ніна сказала, що виходить заміж за Ярослава, батько довго переживав. Його дружина Галина Олександрівна не збиралася приймати у їхньому домі чужу дитину. Вона так і заявила доньці:
– Це неподобство! Він тебе використовує! Нащо тобі той причеп? Ти розумієш, що таке чужі діти? Потім лікті кусати будеш, не знаючи, що робити!
Богдан Іванович усі хвилювання у душі переживав. А потім поїхав з товаришем на риболовлю, щоб трохи розвіятися. Його друг йому пораду слушну дав:
– Доньку підтримай. Чия б дитина не була – а це завжди щастя. Твоя Галя знає, що таке материнство. Побачиш, скоро і вона збагне, що зробила помилку.
Повернувся Богдан Іванович з риболовлі підбадьорений. Вирішив поговорити з дружиною про зятя з дитиною. Та Галина навіть вислухати його не захотіла:
– Наша донька – молода дівчина! Знайти може собі нормального чоловіка, без причепа. Чужих дітей у нашій квартирі не буде! Нам треба свої онуки!
Ніна таки вийшла заміж за Ярослава. Батьки її на весілля не приїхали. Богдан Іванович не хотів скандалу з дружиною, тому теж вдома залишився. Хоча потайки зателефонував доньці і привітав молодят.
Потім був у їхнього зятя день народження.
– Галю, може, з’їздимо до дітей? Відвідаємо? На весіллі не були, то хоч би зараз поспілкувалися…
Дружина знову була проти. Вона дуже ображалася на Ніну, що та ослухалася її і по-своєму зробила.
Тому Богдан Іванович попросив сина, що жив з ними, купити торт та шампанське та сходити у гості до сестри. Андрій на те відповів:
– Звичайно, піду. Я вже давно потоваришував з Ярославом. Він гідний чоловік для Ніни. Працелюбний, привітний, а ще він сестру дуже любить. А синок їхній Владик – взагалі чудовий хлопчик, ввічливий та слухняний.
Андрій збирався йти, аж тут його мати гукнула:
– Куди це ти зібрався?
– Піду до Миколи. Збиралися футбол подивитися.
– Дивися ще знайти собі таку пару, як Ніна. Чужі діти нам не потрібні! – пробурмотіла мати.
Минуло декілька місяців. Якось зателефонувала батькам Ніна і повідомила, що чекає дитину. Коли Галина дізналася про це, спочатку ходила сама не своя. А потім ця звістка абсолютно змінила її ставлення до ситуації.
Зі своєї спальні вийшла Галина Олександрівна у новій сукні. Промовила голосно:
– Збираймося. Йдемо до Ніни та Ярослава. Це ж таке щастя! У нас онук буде!
Богдан Іванович виправив її слова:
– Два онуки, Галю. Два…
… Постукали у двері. Відчинив Ярослав. Він гостинно запросив їх зайти й заходився накривати стіл. Вийшла Ніна. Під сукнею було помітно її округлий животик. Вона посміхнулася, обійняла батьків:
– Зараз ми з Ярославом стіл накриємо. Він мені в усьому допомагає. А надто – й тепер. Нічого самій робити не дозволяє.
Коли сиділи за столом, маленький Владик підсів до Галини Олександрівни. Він тихо запитав:
– Ти – моя бабуся? Ти на маму дуже схожа. А мама у нас – найкраща. А мені казку на ніч прочитаєш? Я давно мрію, щоб бабуся мені казки читала. Мої друзі кажуть, що бабусі гарно казки читають.
Галина Олександрівна сиділа ошелешена. Якась гордість і дивне почуття ніжності огортали її душу. Вона обійняла Владика:
– Звичайно, почитаю. Бабусі дійсно роблять це краще мам. – посміхнулася жінка. – А давай ти до нас у гості завтра прийдеш з мамою і татом. Я тобі пиріг яблучний спечу.
– Такий, як мама пече?
– Так.
– О! То це ти маму так навчила смачно готувати?
– Я…
– Тоді ти – найкраща бабуся! – хлопчик ще дужче пригорнувся до Галини Олександрівни.
Щасливі бабуся з дідусем повернулися додому. Галина Олександрівна зразу заходилася на кухні тісто місити.
– Галю, а ти чому спати не лягаєш? – підійшов до дружини Богдан Іванович.
– Не хочу спати. Обіцяла Владику пиріг спекти на завтра.
– Ти ж говорила, що чужих дітей у нашій квартирі не буде… – посміхнувся чоловік.
– Я ж і подумати не могла, що син Ярослава – такий чудовий та милий хлопчик! Та і зять у нас який молодець! Видно, як він любить нашу Ніночку. Пилинки з неї здуває. Бачив, які вони щасливі разом! Чому я так довго доньку не могла зрозуміти?
Згодом усім на радість народилася Світланка. Галина Олександрівна стала найщасливішою бабусею. Вона любила однаково і Владика, і онучку. Та й до зятя почала ставитися, як до рідного сина.
