Я зі своїм Назаром познайомилась ще на роботі, коли мені було 22 роки. Мої батьки вже давно чекали, коли ми одружимось. Зустрічались з ним 3 роки, а зараз на моє 25-річчя вирішили одружитись. Спочатку планували розповісти всім про це, але потім як порахували в яку копійку все це обійдеться, вирішили витратити їх на подорож до Італії. Ця поїздка була моєю мрією й одружитися там для мене взагалі найбільше бажання. Але родичі? Всі 3 роки вони чекали весілля. На кожному святі про це згадували, наче їхня мрія — це моє весілля.
Я вирішила по-іншому! Навіщо витрачати купу часу й коштів для проведення свята не для себе фактично, а для всієї рідні. А в мене їх близько сотні. Батьки були не єдиними дітьми у сім’ї й у мого Назара також. Порахувавши витрати, наша поїздка до Італії ще дешевше обійдеться. Я переконала Назара, що так буде краще.
Вирушили до Риму й тут обвінчались. Я замовила круту білу сукню й все було просто казково. Навіть не хотілось повертатись додому. Після приїзду все розповіли батькам. Ті, як помідора стигла аж почервоніли від люті! Я ж не єдина донька, чому так злитись? А коли виставила світлину нашого весілля у фейсбуці й інстаграмі, то від моїх родичів сипались не коментарі “Бажаємо щастя й довголіття вашій сім’ї…”, а лише обурення.
Настали різдвяні свята, а мене з чоловіком ні батьки, ні інші родичі не покликали! Навіть на дзвінки не відповідають! Це ж треба так ображатись на те, що ми вирішили повінчатися без купи свідків, а лише для себе. Це ж наше свято! Як виявилось — ні!
Батьки взагалі сказали, що вони ж синові теті Любі 2 тис. гривень на весілля подарували й іншим також, а за звичаєм всі вони на весіллі доньки мали їх “дарувати”. Весільний бізнес прямо в них вдався! А мені що до того? Чому я повинна ставити свої мрії через їхні фінансові домовленості.
Люди, це наші традиції ось таке зробили! Щоразу це бачу. Треба думати й підписувати листівки й класти в неї стільки, скільки тобі потім вернуть на твоєму весіллі чи дітей! Родичі обурені, що не завітали на весілля й не відгуляли як мріяли, а батьки — що не отримали на цьому весіллі своїх грошей, які все одно мали б нам віддати. А моїх сестрі всього 12, ще довгенько треба їм чекати!
У чоловіка рідня більш спокійно до цього віднеслась, певно через те, що там не такі дикі люди, як в мене. Хоча обурювались теж сильно, але таки запросили нас до Різдвяного столу. Його рідні також грошей вклали, щоб він вивчився й потім зайняв пристойну посаду на фірмі у дядька, а ми й на весілля не запросили. Ми довго ще захищали свої мрії, але таки вмовили нас зробити невеличку гулянку серед своїх.
Я тут думаю, а якби я заздалегідь озвучила про те, що планую одружуватись в Італію, мені здається, що батьки з родичами аеропорт бойкотували б.
