Серед усіх Люба у класі була найбільшою пліткарк0ю та говірливою дівчиною. Про її життя знали навіть вчителі. І ось ми з нею зустрілися, коли минуло 40 років, і я зрозуміла, що вона точно така ж, як і була. Але тема, яку ми з нею обговорювали, здалась дуже цікавою, тому я і вирішила поділитися нашим діалогом.
– Ти зовсім не змінилась за стільки часу, Ганю! Але як же я тебе рада бачити!
– Привіт, Любо! – говорю я стримано, тому що вже очікувала великого монологу про її життя, і таки я права.
– Ти як там? Як життя склалось? Сім’ю маєш? – питає вона, і я не встигаю й рота розтулити, як вона продовжує. – У мене от чоловік і дві донечки. Чоловік викладає математику і репетиторством займається, старша донька, їй вже за тридцять, то голова компанії. І ніби й пишатися нею треба, але ж вона зовсім не займається особистим життям. Ніхто їй у житті не треба, лише вона, така вже самостійна!
Подруга виглядала дуже стривоженою та понурою, я вирішила, що її потрібно якось підтримати.
– Зачекай, – промовила я. – Можливо, ти робиш поспішні висновки та вона просто не все тобі розповідає, а насправді там все добре.
– Ох, ми ж такими не були, вона говорити зі мною не хоче, ні про сім’ю, ні про чоловіка, відразу тему переводить. Говорить, що не потрібен їй цей тягар. Немає більше сил у мене терпіти це.
– Ой, Любо, – перебила я її. – Моїй он теж скоро тридцять буде, то вона мені на всі запитання про внуків відповідає, що якщо так хочу, народити вона може, але виховувати буду я, то я й перестала її діймати. Рано чи пізно все одно захоче, а поки нехай живе, як хоче. Не маленька ж дитина, має свою голову на плечах.
– Ти що жартуєш? Та що вони у житті розуміють, щоб самим вирішувати? Я точно знаю, що для своєї сама нареченого оберу, а то ще вийде за кого-небудь. У мене навіть варіанти є, то лише ніхто з них їй не подобається, перебирає. У того ніс кривий, той надто низенький, а той дурний.
– То ти хочеш доньку заміж видати за гроші, чи за любов?
– Та яка ж там любов у тридцять? Чоловік має бути хороший, гроші пристойні заробляти, щоб батьки були з міста, працювали.
– Люб, ти що жартуєш? Тобто любові у тридцять немає? Та як же вона одружиться без неї? Ти відішлеш свою дитину на муки!
– Ой, ти любиш все перекручувати! Де всі ті, хто одружувався з любові? А вони розлучилися давно! І що з цього хорошого вийшло?
– Звісно. Є й такі, що розлучаються, але який шлюб може бути без любові? Ти ж просто знущаєшся з дитини! Потрібно просто почекати трохи, та вона зустріне ще своє щастя.
– Та скільки вже можна чекати? Вона ж не молодіє! Потрібно вже шукати пристойного чоловіка і йти з ним під вінець, поки не забрали, а там уже з часом притруться один до одного, а якщо вже піде все не так, то розлучитися діло недовге. Проте у шлюбі дитину можна народити та потім постійно мати підтримку від чоловіка! Законну!
– Аліменти?
– Звісно!
– Ой, ну, звісно, якщо думати, що розлучення це так просто і недовго, то дійсно можна одружуватися кілька разів і не переживати ні за що. А от я недавно прочитала, що успішними можна називати лише тих жінок, у яких був один чоловік за все життя.
– Ой, та це все старі стереотипи. Зараз все інакше і це вірно, от лише моя донька мислить, так само як ти.
– А дай ти їй час, нехай живе своїм життям, чого всі мають бути обов’язково одруженими?
– Звісно, мають, кожна жінка повинна створити сім’ю.
– Ти не права, не має сенсу йти чужим шляхом і йти під вінець, аби йти. Тому що так мама сказала, хіба це принесе щастя?
Моя мені завжди відповідає, що ще свого просто не знайшла, такого, щоб з ним куди завгодно не страшно, і не тому, що вони мають недостатньо пристойну роботу, а тому що її серце ще нікому не готове віддатися. І я її не засуджую, а підтримую, теж чекаю того моменту, коли вона зустріне того самого!
– Ти ж ніби розумна людина, Ганю, а мислиш як діти, які досі вірять, що любов може врятувати світ!
– Звісно, вірю і точно знаю, що серцю ти не накажеш когось любити.
Після цього ми розійшлися, бо поспішали у справах, але ні одна не прийняла позиції іншої. А чия думка вам ближча?
