Прийшла нещодавно до мене невістка наша, мого брата жінка, і запропонувала такий обмін:
– Слухай, Юра, давай кімнатами поміняємося? В тебе там не сиро та більше світла, просторо. Це корисно для малюка, плюс нас в кімнаті троє живе, а вона набагато менша, ніж твоя. А там в тебе буде балкон, і з сирістю ти точно впораєшся.
До цього в нас все було добре, жили собі великою дружньою родиною в трикімнатній квартирі. Було добре, до того її прохання про обмін.
Я не збирався мінятися кімнатами, бо там буквально прохідний двір. Матір ходить кожен раз на балкон білизну вішати, а брат весь час там каву п’є та курить. А мені не треба того, щоб до мене туди-сюди ходили.
Такими темпами я й дівчину привести не зможу, бо ж будуть весь час люди ходити. Тим більше, чому вони не вирішують проблему з сирістю, якщо в них там маленька дитина? Це ж їхня дитина, тому вони мають переживати про неї, а ніяк не я, хіба не так? Ну погодьтесь. Ну а якщо вже хочуть кращих умов, то нехай орендують квартиру та живуть окремо від нас з матір’ю.
В цілому, я так і сказав невістці, а вона тепер зі мною не говорить. Ходить, дується, ігнорує. А з братом в нас відносини не зіпсувалися, бо його все влаштовувало.
Дивна в брата дружина, звісно, проте не збираюся я терпіти вічні похожденьки по кімнаті моїх домашніх, це вже вибачайте…
