Мій Андрій дуже порядний, чесний та надійний чоловік. Разом у шлюбі ми вже 6 років. За цей час я зробила усе необхідне, щоб він зміг позбутися шкідливих звичок.
Андрій завжди телефонує мені перед тим, як виходить з роботи додому. І частенько, коли вдома чогось немає, я пишу йому, щоб зайшов до магазину і купив потрібні продукти.
Наближався Святвечір. Цього разу Андрій, як завжди, зателефонував мені:
– Кохана, я прийду сьогодні не один.
– Нічого собі… А з ким? – запитала я, та чоловік уже вимкнув телефон.
Я не знала, що і подумати! Дуже зараз гості вчасно! І так був важкий день. Зранку до матері їздила у лікарню. Перед тим посварилася у магазині, бо мені неправильно дали решту. Потім мала довгу бесіду з лікарем, який скаржився, що моя мама не дотримується всіх його вказівок. А тут ще й гості мені на голову!
Спочатку вирішила, що нічого робити не буду. Потім замислилася. А якщо прийде хтось із його колег, звісно, чашкою кави не обійдеться! Ще далі будуть ходити чутки, що у мого чоловіка дружина – нікудишня господиня! Тому вирішила приготувати м’ясо по-французьки.
А якщо він приведе колегу-чоловіка? А я тут така нечупара! Поставила страву у духовку. І мерщій побігла мити голову та робити макіяж.
Господи, а що буде, як то буде його співробітниця? Це ще гірше. Вона йому потім буде говорити, що я нафарбована, а у квартирі нашій павутиння висить та не прибрано. Кинулася я за віником та шваброю. Почала порядки наводити.
Дурні думки нав’язувалися, як намистинки, у моїй голові. А якщо та співробітниця – його коханка? Мені ж за годину треба викластися так, щоб довести, що гарна і господиня, і найкраща дружина.
Я була у якомусь відчаї. З’їдала себе зсередини. Який сьогодні день невдалий! Мабуть, і закінчиться він так само.
«Спечу, напевно, швидкий бісквіт у мультиварці, щоб до чаю смачненьке було,» – думала я. Поки я займалася приготуванням на кухні, почула, як відмикає двері ключем мій чоловік.
Вийшла до нього вже вся заведена.
– Як смачно пахне! До нас сьогодні гості прийдуть?
– Що ти маєш на увазі? – нервово запитала я. – Ти ж говорив, що не сам прийдеш!
– Звичайно, я зовсім забув!
Він розстібнув куртку і вийняв з-за пазухи малесеньке кошенятко. Воно було, як справжнє пухнасте руде тигреня з білими та чорними смужками.
– Блукало у нас біля офісу. Напевно, заблудилося або хтось підкинув… Мені його шкода стало, тому вирішив забрати його додому. Поглянь, як маленький тигр. І рік такий. Це ж треба! Ти ж не будеш проти? – запитав, усміхнувшись Андрій.
Я передумала сваритися, а в душі ледь не плакала.
– Звісно, не буду! – обійняла я свого чоловіка. – Пішли вже вечеряти. А тигренятку зараз теж знайдемо мисочку. Воно, напевно, голодне!
Напевно, сьогодні таки вдалий день! Кошенятко краще, ніж жінка-співробітниця!
Я була щаслива. Останні події вибили мене з колії. Якась я знервована стала, треба заспокоюватися трохи, бо накручую себе сама.
На те й скоро Святвечір, щоб у гармонії його провести. Тим паче, що чоловік у мене просто золотий!
