Щойно почалося моє навчання в університеті, як до мене одразу почав залицятися новий одногрупник. З усіх його вчинків було помітно, що він з багатої родини. Вихвалявся телефоном. Одягнув золотий ланцюжок поверх одягу, крутив перстень на пальцеві. Та й манера розмови була зверхньою та не ввічливою.
Не знаю, як я погодилася піти попити з ним кави під час перерви. Він сказав, що не хоче псувати собі шлунок у нашій студентській столовій й повів мене у ресторан, який був недалеко від університету. Там він поводив себе наче господар. Командував офіціантами, робив їм настанови та взагалі був схожий на телепня. Я вже точно розуміла, що продовження в цього обіду не буде. Але те, що сталося після обіду, взагалі мене шокувало. Я більше дивитися на нього не можу.
Коли ми виходили з закладу, то до нас підійшла жінка з фотографією своєї хворої онучки. Вона почала благати дати їй хоч пару гривень на лікування. Тут хлопець почав кричати, що йому осточортіли ці обірванці та бідняки, які не можуть самостійно заробити копійку. Він ще щось говорив, але я більше не слухала. Він сам у своєму житті ніде не працював. Все отримав від багатих батьків, а ще намагається повчати людей, у яких горе. Не хочеш давати, то хоча б не знущайся.
