В нашої матінки є дача. Знаходиться будинок недалеко від міста. По-факту це передмістя. Їхати туди не довго, близько сорока хвилин-години, якщо брати до уваги всі світлофори та можливі тягучки. Якщо їхати в час, коли машин на дорогах по мінімуму, то звісно можна доїхати і швидше.
Кожного літа ми приїздимо на дачу, по ініціативі матері, та й самі не проти. Там ми кожного літа пораємося на городі та грядках, ремонтували, що потрібно було. Навіть побудували невелику баню, альтанку та гойдалку велику поклали, щоб можна було декільком людям сісти та відпочивати.
А потім мій брат одружився. І з тих самих пір перестав їздити на дачу та допомагати. Все через його дружину. Невістка та ще жінка, нахабна, напориста та байдужа до інтересів інших. Не дає брату моєму їздити на дачу, бо ж тепер вони сім’я і їхні проблеми стоять вище всього іншого. Я не сперечаюся, але дуже сильно пахне тим, що вона має свої інтереси на увазі.
Вони нічого не роблять на території, не помагають ні в ремонті, ні з городом ні з садом, проте кожної осені приїжджають та охоче набирають собі урожаю. І яблук з грушами візьмуть, і всяких коренеплодів, і закруток наберуть. Гарно так жити – нічого не робити і отримувати всякого смачного. І не робиш і не платиш, але все одно маєш.
Мати не була проти, не могла ж вона власному сину відмовити. А одного літа так багато роботи було, ще не змогла мама переїхати на дачу на літо. Час треба було економити. Бо ж в фірмі скорочення пішли, а їй не хотілося потрапити під них, тому працювала вдвічі більше, щоб зберегти робоче місце.
Тоді мама запропонувала брату глядіти за дачею та посадити щось, бо ж все таки не хотілося все занапастити. Невістка одразу стала на диби і намовила брата, щоб той відмовився від прохання матері. Так і зробив. Тоді ми з чоловіком вирішили, що візьмемо все в свої руки.
Стали приїздити кожних вихідних та прибирали територію, підготовлювали землю, купували насіння та саджанці. Загалом робили все, що роблять навесні та літом люди, в яких є грядки. Все робили для того, щоб мати була спокійна за свою дачу.
Приїхали ми чергових вихідних на дачу, щоб продовжити свою справу, а на дачі хтось є. Ми зайшли на подвір’я, постукали в двері. Відкрила нам невістка.
-А ви що тут робите? – здивовано запитала вона.
-Це ти що тут робиш? Пам’ятається мені, що не любиш ти роботу на дачі. – відповіла їй я.
-Ми тепер з чоловіком жити будемо. Квартиру в оренду здали, щоб назбирати на відпустку. Так що давайте, йдіть звідси.
-А мати ви попередили?
-Звісно ж! А звідки ми тоді ключі отримали? – сказала невістка та гримнула дверима в нас перед носом.
З такої нахабності в шоці був би будь хто. Я зателефонувала матері.
-Мамо, ви дали ключі від дачі брату з невісткою?
-Так, дала. Вони сказали, що хочуть допомогти вам, от і я і дала.
-Ага, допомогли дуже. Тепер живуть на дачі і не пускають нас в дім. Сказали, що здають своє житло в оренду, заробити на відпочинок захотіли.
-Що? Ну от негідники! Невже твій брат від батька свого набрався цього вміння обманювати? Скажи їм, що або нехай пускають вас і допомагають, або нехай з’їжджають. Як не захочуть по-доброму, то виженіть їх.
-Добре.
Після розмови з матір’ю чоловік сильно постукав у двері. Гарненько, з кулака, щоб точно почули.
-Та чого вам ще треба?! – вилетіла невістка.
-Матері дзвонила. Не гарно старших людей обманювати, тим більше своїх рідних. Казали мати, що або допомагаєте нам з доглядом за дачею, або з’їжджаєте.
-Ага, вже! Я вам рабиня, чи хто?! В мене манікюр, чи ти не бачиш?! Не буду я нічого робити. А якщо й буду, то навіть не думайте, що з вами поділюся!
-Ти часом не зійшла з розуму?! – не витримала я. – Ти ні чорта не робиш кожного року, а потім приїздиш на все готовеньке і береш скільки треба! Атепер «будеш робити»?! А нічого, що тут вже майже все зроблено і треба лише доглядати?! Тим більше ні ти, ні брат ні копійки не вклали в грядки, клумби і ремонт! Тому давайте! Збирайте речі і геть звідси!
-Ти здуріла чи що?! – заволав брат. – А де нам жити?! В нашій квартирі люди вже живуть!
-Віддай гроші, що заплатили квартиранти. Що не так?
-Та витратили вже ці гроші на каблучку для дружини. – відповів брат. – Не понесу ж її в ломбард, там коби половину суму за нього дадуть.
Тоді ми подзвонили знову матері, а та сказала наступне:
-Ви дорослі люди і мали б подумати своєю головою, перед тим як обманювати мене. Тепер самі думайте, як і де вам жити. Треба вже мати якусь міру та розуміння меж. Щоб я вас не бачила в моєму будинку.
Поїхали невістка з братом до її матері жити. А по дорозі з дачі слали нам проклюни та всякі «приємні» слова. Клялися, що більше ніколи не приїдуть сюди, але щось мені підказує, що наступної осені знову приїдуть як миленькі. Але чи дамо ми їм щось ви вже самі знаєте…
