Одного разу Степан на своєму городі знайшов дволітрову банку. Вона була повна грошей та дорогоцінностей. Чоловік нікому не розповідав про свою знахідку, тихенько забрав все, що було всередині банки.
І тут його сусідка Марина, отямилася, що немає її дволітрової банки, яку вона закопала. Оскільки обидва городи не мали розділювальної межі, одразу звинуватила Степана у крадіжці.
Жінка подала в суд, адже була впевнена у своїх здогадках. Ще й до того ж закопувала це все вона вночі, на вулиці було дуже темно, відповідно не зауважила на чиїй ділянці це робила. Степан все відмовлявся, мовляв, чого це Марина зайшла на його частину городу і яке право має щось там закопувати.
В суді жінка зазначила, що пропали три дволітрові банки з дорогоцінностями та грошима. Сусід же стверджував, що двох інших він не бачив.
Проте суд визнав Степана винним у крадіжці. Відповідно до закону, його мали присудити до семи років. Але суд взяв до уваги всі пом’якшувальні обставини, а це вік та відсутність правопорушень.
Тому чоловіку все обійшлося лише штрафом.
