Моя бабуся була професором. Маленька, щупла жіночка із красивою шевелюрою. В міру строга, але з надзвичайно добрим серцем. Саме такою бабуся постає в моїх спогадах.
З дитинства я любила залазити до бабусі на коліна і допомагати їй по роботі. Звичайно ж я нічого не розуміла і не знала, але мене приваблювали всі ці книжки, зошити і нотатки. А особливо – друкарська машина, так як тоді ще не було комп’ютерів.
Одного разу дідусь приготував нам з бабусею какао з печивом. Ми прийшли на кухню і я заскочила на крісло і почала тягнути по столі до себе чашку, на якій були рожеві піони. А бабусі залишила білу чашку без візерунка.
Бабуся уважно на мене глянула, тоді зняла свої окуляри і підвела брову. Обрана мною чашка була з малюнком і вдвічі більша за ту, яку я залишила для бабусі.
Бабуся запитала мене, чому ж я обрала саме цю чашку, а я відповіла щось схоже на те, що вона красива і велика.
Тоді бабуся попросила мене заглянути скільки какао в моїй чашці. Я здивувалася, коли побачила, що вона лише на половину заповнена.
Тоді бабуся продовжила і попросила спробувати какао на смак з її чашки і з моєї, чи відрізняється на смак. Я це зробила і різниці не помітила.
Бабуся сіла біля мене, взяла мою руку в свою і сказала:
– Моя дорога дівчинко, не завжди варто обирати те, що красивіше чи більше. Адже як бачиш, у нас однаково налито какао і воно абсолютно однакове на смак. Розумієш, саме так буде і в твоєму житті, як ти будеш дорослою. Саме тому ти повинна бути обачна, розумна і розважлива. Ні в якому разі не ведися на красу. Добре?
Тоді я так хотіла пошвидше випити какао з печивом, що лише кивнула головою в знак згоди. А зараз, коли пригадую бабусині слова, то розумію яка ж життєва мудрість у них. Бабуся не з проста була професором, шкода що прожила так мало.
