Все своє життя Оля виховувалася, як сильна, мудра і незалежна дівчина. Так привчав її з дитинства батько. Мати, зі слів батька, відійшла у вічність при пологах. Коли Оля запитувала про матір, батько одразу злився. Мовляв, ця жінка навіть не була рада вагітності. Вона хотіла свободи, а не сімейних буднів. Тому так життя її й покарало, що при самих пологах відбулися ускладнення.
Ця вся інформація, яку міг розказати батько Олі.
Цілих двадцять років дівчина прожила з цим. Вона навіть не знала де знаходиться могила матері. Адже батько казав, що це дуже далеко за містом, мабуть, вже ніхто туди не їздить, адже це закинуте кладовище.
Дочка швидко виросла, ці роки промайнули непомітно. Батько старайся віддавати все тільки найкраще. Купляв найкрасивіші плаття, туфлі, віддавав навчатись у найкращі школи та університети.
Настав день, коли хлопець Олі зробив пропозицію. У молодят мала народитися дівчинка. Вони дуже довго обирали ім’я, адже хотілося щось надзвичайне, таке, як не у всіх. Потім згадала, як колись татусь розповідав, що всім жінкам у його роді, давали рідкісні імена. Оля помчала одразу до шафи, де стояв стареньким альбом.
Дівчина уважно перегортала кожну сторінку альбому, щоб нічого не пропустити. На її очі натрапила дивна фотографія. Вона була зігнута у двоє. Розгорнувши її, Оля побачила батька з якоюсь жінкою. Це була її матір. Така ж красива, як і дочка. Оля довго роздивлялася фотографію і не могла намилуватися матір’ю. Яка ж вона красуня! Шкода, що я не побачу її вже ніколи…
Тут одразу Оля побачила маленьку коробочку. Їй одразу стало цікаво, що ж в ній є? А там були листи усілякі документи. Уважно розглянувши наповнення коробки, у неї потекли сльози. Вона почала відкривати кожен документ, кожен лист… І зрозуміла, що всі двадцять років батько їй брехав.
Як згодом виявилось, по документах батько відібрав дитину у матері, а її позбавили батьківських прав. Дівчина зауважила, що на документах пише зовсім інше місто та область. Тепер вона зрозуміла, чому батько після її народження, переїхав в інший куточок України. Він не хотів, щоб дочка і мати перетиналися. Якщо ці всі документи правда, виходить, що матір жива!
У документах всюди одне ім’я – Аріна. Ось, як було її звати…
Дівчину так розчулили всі ці листи й документи, що сльози не переставали текти. Вона вирішила зателефонувати до чоловіка, адже відчула різкі болі живота. Він приїхав дуже вчасно, оскільки у неї розпочалися передчасні пологи.
Оля народила здорову дівчинку, але пологи були складними. Коли лікарі запитали, яке майбутнє ім’я у дівчинки, вона ледь відповіла: «Аріна…».
У той момент біля неї був чоловік і батько. Батько одразу почервонів від злості й з криком сказав: «Цьому не бути». Мовляв, скільки гарних імен, а ми вибрали ось таке. Але Оля різко відповіла на слова батька, щоб він навіть не пхав свого носа у не свої справи.
Для нього це було несподіванкою почути таке, адже дочка ніколи за двадцять років не говорила в такому тоні. З того всього, він навіть не відповів їй нічого, просто розлючений вийшов з пологового будинку.
Після виписки Оля не гаяла марно часу. Одразу почала шукати хоча б якісь контакти своєї матері. Вводила її прізвище та ім’я в усіх соціальних мережах. І справді, знайшлася схожа жінка, як на фото. Оля почала листуватися з нею, і справді, вона її матір. Жива! Радості не було меж. Мати одразу сказала, що приїде на вказану адресу.
Жінки зустрілася, обнялись та довго плакали. Оля не могла повірити, що матір жива. Це все ніби сон. Пройшло стільки років, а матір навіть не бачила, як дочка йшла в школу, потім в університет і навіть не була в неї весіллі. Як батько міг так легко брехати ці роки?! Як згодом виявилось, перед пологами батько й матір Олі сильно посварилися і він сказав, що будь-яким чином відбере у неї дитину. Так і зробив…
Але за те зараз вони можуть вдосталь побути разом. Вона може потримати на руках свою онучку й цілими вечорами теревенити з донечкою. За те зараз вони разом! Назавжди! І ніхто їх більше не розлучить.
