З Мироном ми познайомилися в інтернеті. На сайті знайомств. Переписувалися кілька тижнів, а потім і вживу зустрілися. Виявилося, що у нас багато спільних інтересів і є спільні знайомі.
Звичайно ж моя жіноча цікавість взяла верх і я почала наводити справки на Мирона у наших спільних знайомих. Всі, як один казали, що він хороший хлопець, але давно з ним не бачилися і не спілкувалися.
Ну впринципі, мені було важливо дізнатися, що він не м@ньяk і справді нормальна людина. В принципі таку відповідь я і отримала. То ж була спокійна.
Ми почали зустрічатися. Все було наче добре. Час від часу Мирон мене просив викликати йому таксі і оплатити, бо в нього щось із додатком. Ну я не звертала на це уваги, бо справді інколи бувають збої в додатках.
Потім його прохання ставали все частішими. Та мені по вуха закоханій було байдуже. За три місяці Мирон попав під скорочення. Сумував і намагався знайти нову роботу.
Я і досі не розумію, як повелася на його оці маніпуляції. Я почала купувати йому продукти та оплачувати комунальні послуги за свої гроші. А одного дня він мені зателефонував у розпачі, що йому прийшов виконавчий лист.
Колись він мав кредитну карту і забув перекрити кредитний ліміт. От без нього і суд відбувся, і дали рішення до виконання. А він ж безробітній і не має зараз тридцять шість тисяч гривень.
Він так давив на мою жалість, але я це лише зараз усвідомлюю. Розповідав, що єдине цінне, що має – це його ноутбук і телефон. Якщо він їх продасть – виручить необхідну суму.
А я ж закохана і чудово розуміла, що без телефону ми не зможемо розмовляти, а без ноутбука він не зможе знайти роботу і працювати. Він маркетолог і створює все саме на ноутбуці для просування реклами.
У мене були мої особисті заощадження і я вирішила допомогти Мирону. Він був щасливий і обіцяв, що поверне все до останньої копійки. Я в цьому і не сумнівалася.
От тільки я віддала гроші і навіть не перевірила чи існує те виконавче провадження. А наступного дня Мирон зник. Телефон був поза зоною досяжності, а в квартирі жили чужі люди.
