З Христиною ми дружили ще з першого курсу. Потоваришували і разом жили в одній кімнаті в гуртожитку. Після завершення навчання наша дружба лише зміцніла.
Та так, що Христина і була в мене першою дружкою на весіллі і стала хрещеною мамою мого синочка. Тепер вона мені не просто подруга, а кума. Хоча ми давно вважаємо одна одну сестрами, так як рідних сестер у нас нема.
Так от, я кожного разу хвилююся за неї і молюся, щоб Бог послав їй хорошого чоловіка. Причина на хвилювання в мене є. Христині не щастить вийти заміж. Точніше не так, їй не щастить з одним хлопцем. І нікого, крім нього вона не бачить. У них дуже складні стосунки, обоє мають лідерські характери і не вміють йти на поступки. Тому я часто витирала її сльози і заспокоювала, що на Роману життя не закінчується і є ще багато чудових хлопців.
От тільки Христина вперлася і про нікого, крім Романа і чути не хотіла. Він повністю оселився в її серці і голові. Та й зробити ні я, ні вона нічого не могли. Остання їхня сварка затягнулася на два роки. Христина все тужила за Романом, а він на зло їй завів стосунки з іншою. Та ще й казав, що його нова пасія набагато підатливіша і вміє йти на компроміси, на відміну від Христини.
Моя кума ходила сумна і майже не посміхалася. День у день на протязі двох років. Мені здавалося, що тут вже нічим не допоможеш. Та й Роман з тією новою дівчиною жили разом. Для мене все було зрозуміло.
Але одного дня Христина прийшла до мене вгості і сяяла так, що я ніяк не могла збагнути що ж трапилося. Це навіть не було на неї схоже. Вона кожним своїм рухом і жестом, а тим паче посмішкою випромінювала щастя.
Ділитися причиною такої радості не хотіла. А коли вже стояла в дверях і ми прощалися сказала:
– Ми знову разом. Ми з Романом разом. Розумієш?.
Сказати, що я була шокована – це нічого не сказати.
