Все моє дитинство пройшло в cmp@xy. Хоча мама всіма силами намагалася подарувати мені щасливі спогади і яскраві враження. А от батько – весь страх в мені від нього.
Скільки себе пам’ятаю – мій батько постійно вunuв@в. І дня не можу пригадати, щоб він повернувся додому тверезим. Ну а люди на підпитку, самі розумієте, не надто адекватні.
Тато постійно вдома бушував, кричав, бив посуд. Нам з мамою добряче теж діставалося. Хоча мама всіма силами мене оберігала від нього. Я ж панічно боялася його повернення додому після роботи.
А потім я підросла і поїхала навчатися до іншого міста. Там познайомилася з своїм чоловіком і вийшла заміж. То ж залишилася жити з ним у місті.
Мені було дуже шкода маму і зробити я нічого не могла. А мама всі ці роки шкодувала, що так і не наважалися піти від тата. Їй все здавалося, що про неї підуть погані чутки і всі люди її зневажатимуть. До того мама працювала заучем в школі і не могла подавати прикладу розлученої жінки. Їй це здавалося соромним.
Коли я народила другу дитину – мені було дуже важко. Чоловік цілими днями пропадав на роботі, щоб нас всіх прогодувати. Тому я попросила маму вийти на пенсію і переїхати до мене. Мама спочатку відмовлялася, бо як вона залишить школу, але потім погодилася.
Коли мій молодший син пішов до першого класу – зателефонував батько. Вперше за довгий час. Він одразу ж на нас накинувся з претензіями, що ми собі живемо обидві в місті і горя не знаємо. А він потребує допомоги.
Звичайно ж мені і згадувати про нього не хотілося. А от мама – добра душа. Вмовила мене поїхати навідати батька. Ми приїхали і побачили, що тато живе в антисанітарії. Все що можна було продати з дому – пропив. А сам лежить на ліжку і встати не може.
Одного разу щось не поділив зі своїми друзями, з якими випивав і вони його відлупцювали. Та так, що зламали йому тазову кістку. Тепер батько впав на наші з мамою плечі важким каменем. Забирати його в місто я не хочу, та й щоб мама до нього переїхала знову – бажання теж не маю.
