Я одинока мама. Не склалося в мене життя з батьком сина. Розійшлися, як в морі кораблі, як тільки дізналися про вагітність. Не входило в його плани створювати сім’ю.
Дитину я народила. Не хотіла вчиняти гріх. Та й у мене є для кого жити. Дітей ж народжують для себе. Так, було важко, але ми впоралися.
Мій син Микита народився з певною особливістю. Хоча я постійно йому пояснюю, що це нормально і не потрібно комплексувати. У сина на обличчі плямка, як то кажуть “родиме п’ятно”. Воно не велике, та й на чолі. Ми прикриваємо його чубчиком.
Та діти зараз дуже жорстокі. Микита навчається у першому класі. Додому повертається зі школи постійно в сльозах. Його дразнять і дівчатка, і хлопчики через його плямку на чолі.
Не розумію, невже батьки зовсім не займаються своїми дітьми і не можуть їм пояснити простих речей. Ніхто ж не знає, яким народиться, і є речі, які залежать від природи, а не від людей.
Мені важко дивитися на те, як страждає моя дитина. Якби я могла хоч щось зробити. Взагалі б забрала його цей недолік собі. Але ж вдіяти я нічого не можу.
Розмовляла з вчителькою Микити. Вона пообіцяла, що проведе виховну бесіду з дітьми. І взагалі не помічала глузувань від інших. Хоча, мені це дуже сумнівно.
Минулого тижня син повернувся зі школи з порваним рюкзаком. Його однокласники перейшли вже всі межі. Я планую підняти це питання на батьківських зборах і навіть піти до директора школи. Як це вчителька не може дати собі ради з класом і припинити таке цькування мого сина.
