Наше одруження з Наталею відбулося досить спонтанно. Ми й не планували його так швидко. Корективи внесла наша вагітність.
Ми зустрічалися і нам було добре разом. Я мав у планах побудувати успішний бізнес, купити більшу квартиру та хороший автомобіль і тільки тоді створювати родину.
Наталя теж не спішила заміж. Сама мені про це сказала. Та навіть більше – вона не була впевнена, що хоче за мене заміж. Їй було цілком класно зустрічатися. Ми проводили разом час, подорожували цікавими куточками нашої країни, я купував їй все, чого вона тільки забажала.
Одного дня Наталя сказала, що погано себе почуває. Ми зробили тест на вагітність і він показав дві смужки. Я одразу ж сказав:
– Виходь за мене заміж.
Наталя сказала, що подумає. Але ж що тут думати. У нас дитина буде. Вона не дуже хотіла оформлювати наші стосунки офіційно, а про шлюб у церкві і взагалі не хотіла чути.
Весілля ми відгуляли. Скромне, лише для найрідніших. Переїхали жити до мене у мою двокімнатну маленьку квартиру. У нас народилася донечка.
Я цілими днями пропадав на роботі, а ввечері займався донечкою. Мені подобалося бути татком.
Коли дочці виповнилося пів року – я вже просто не міг терпіти вибрики Наталі. Вона і не дружина, і не мама. У неї постійно є якісь справи і якісь відмовки. Я ж свою роботу посунув на другий план і практично весь час бавив дитину.
Дружина не готувала вдома і не прибирала. А дитину грудьми відмовилася годувати. Вона на цілий день втікала то до своїх батьків, то до подруг на зустрічі. Її не цікавило абсолютно ніщо. Лише ці зустрічі і салони краси. Та й ввечері Наталя нашу донечку навіть не брала на руки. Лише лежала на ліжку і щось дивилася в телефоні.
Я не витримав і запитав:
– Наталю, а яка твоя роль в нашій родині?
– Як яка? Я твоя дружина! Я народила тобі дочку! – відповіла вона.
– Але ж ти абсолютно нами не цікавишся. Навіть приготувати їсти не можеш.
– А я що повинна це робити? Ти маєш бути вдячний мені за те, що я за тебе вийшла заміж і народила дочку!
– Ну знаєш, ми весь цей час без тебе. Якщо ти хочеш свободи і не хочеш бути як мінімум мамою – забирайся геть. – Сказав я.
Наталя лише цього і чекала. Зібрала свої речі і радісна пішла геть.
