Ми з Олексієм одружилися шість років тому. Обоє працювали і намагалися не байдикувати. Займалися і кар’єрою, і подорожували, і дитина у нас чудова народилася, та й про власне здоров’я не забували.
Всі нам казали, що ми дивні. Дивні тому, що встигали зранку і на пробіжку, і потім на роботу і ввечері ще й з донечкою на якісь прогулянки чи в кіно. Не звикли ми сидіти вдома і нам було так комфортно.
За цих кілька років ніхто з нас і не хворів. Таки прогулянки на свіжому повітрі щодня, здорове харчування і потрібні вітаміни мають значення.
Аж раптом мій чоловік підхопив якусь застуду. Я й не думала, що він настільки капризний. Тільки-но термометр показав 37 – чоловік наче помирати зібрався.
Він одразу ліг на ліжко, закутався в ковдру і хникав, що йому погано. Хоча він і нежитю не мав, просто покашлював трішки. Навіть свою маму викликав на допомогу.
Я такої вистави ніколи в житті не бачила і не могла собі уявити. Наче дорослий і розумний чоловік, а побачив трішки вищу температуру і перетворився у капризне немовля.
Ми ж з свекрухою бігали біля Олексія наче дві служанки. Наша донечка дивилася на це все і не розуміла, що відбувається. А потім дитина запитала:
– Мамо, а що з татом справи геть кепські? Він піде на небо?
Я була шокована. Звідки у чотири роки дитина таке могла сказати.
Єдине, що я розуміла – нам не можна більше брати участі у цій виставі. Донечці важко це все сприймати і вона хвилюється.
Я підійшла до чоловіка, поцілувала його і сказала, що ми їдемо до моїх батьків на вихідні. А то ще донечка захворіє. Його ж я залишаю у надійних руках його мами. Олексій засмутився, але заради дитини погодився.
Хоча, спокою у мене не було, він мені телефонував кожної години і звітував скільки разів покашляв і що температура не змінилася. Свекруха ж телефонувала і казала, що втомилася від цієї дорослої дитини.
