Знаю, що моя розповідь викличе обурення у багатьох, але й можливо молодше покоління прочитає і задумається.
Я була виховані в іншу епоху, за іншими правилами, тепер я не можу цього змінити, та й чи варто змінювати свої звички коли тобі шістдесят п’ять. У мене немає бажання бути поруч з онуками, лише від однієї думки, що вони вже в дорозі мені стає зле.
Коли наша донька чекала дитину, ми надавали їй усю можливу підтримку. Нашу сім’ю переповнювала радість, ми з нетерпінням чекали, коли ж народиться маля.
І ось на світ з’явилися хлопчик – Назар. Ми з чоловіком допомагав нашій доньці у всіх справах. Коли Назарові було майже рік, донька повідомила, що знову вагітна, ми звичайно раді були. Другою народилася Яночка. Діти з малою різницею, донька втомлювалася, часто просила кілька годин залишити їх у нас, щоб вона могла відпочити. Тому вони проводили з нами все більше часу. Зрештою, дійшло до того, що вони залишалися з нами кожні вихідні.
Минулого року не стало мого чоловіка, я важко пережила, особливо перший час. Донька з онуками навіть переїхала до мене на місяць. Тепер мені стало важче, що морально, що фізично. Але донька все одно привозить до мене онуків, але це не маленькі діточки, а справжні шибеники. Зараз їм по сім і шість років, і це стало справжнім кошмаром. Немає жодної спокійної хвилини, яку можна було б знайти. Вони не знають поняття дисципліна та належна поведінка. Коли вони залишаються зі мною – дім занурюється в хаос. Діти досліджують кожну шафу і риються в кожній шухляді. Вони не звертають уваги мої протести. Я зітхаю з полегшенням, коли моя донька забирає їх геть.
Я намагалися налагодити з ними діалог, але зусилля були марними, діти просто ігнорують мене. Здається, що покарання – був єдиний засіб, так я така погана бабуся, що дала по заду Назарові. Однак, коли моя дочка дізналася про це, вона розлютилася, зчинила скандал, почала розповідати, що я ламаю психіку дітей. Тобто, що вони мені половина всього перетрощили в квартирі, то нічого, вони просто бавляться. За поняттями доньки я повинна просто не звертати уваги. От перекинули мені всі вазони догори корінням, нічого страшного. Або минулого тижня перерізали дріт до праски, ну просто граються.
Та вчора я помітила, що зі скарбнички, зникли 500 гривень. Хоча це може здатися невеликою сумою, для мене пенсіонерки, це багато. Мене це вже геть розлютило. А вони пояснили, що просто взяли на жуйки.
Я більше не хочу бачити онуків. Нехай дочка сама з ними розбирається, оскільки вона не дозволяє мені втручатися у їх виховання . Такими темпами вони можуть навіть спричинити пожежу .до речі свати також не хочуть часто бачитися з онуками, у них умова їхня територія їхні правила, а донці це не сподобалося. Ми в такому віці просто хочемо спокійного життя, а не жити в хаосі з острахом чекаючи, що розіб’ється чи зламається наступної миті.
