**Щоденник**
Чому брати іпотеку, якщо можна просто дочекатися, поки бабуся помре, і успадкувати її квартиру? Саме так вирішив брат мого чоловіка, Олег. У нього дружина й троє дітей, але замість того щоб брати кредит, вони ждуть смерті бабусі, щоб заволодіти її житлом. Їхня жадібність спричинила родинну бурю, яка облетіла весь Чернігів.
Олег і його дружина, Дарина, разом з дітьми живуть у квартирі бабусі Ганни Іванівни. Умови, м’яко кажучи, тісні, і легко уявити, як їм усім тісно в трьох кімнатах. Проте замість пошуків власного житла вони з нетерпінням чекають, коли Ганна Іванівна піде з цього світу. Їх дратує, що вона, попри свої 75 років, сповнена сили й енергії.
Ганна Іванівна – справжня перлина. Вона гарно виглядає, не скаржиться на здоров’я, освоїла смартфон, ходить на концерти, зустрічається з подругами і навіть іноді дозволяє собі романтичні побачення. Вона живе на повну, що бісить Олега й Дарину. Їм набридло чекати, і вони придумали план: умовити бабусю переписати квартиру на Олега, а самої переїхати до будинку для літніх. Ганна Іванівна категорично відмовилася, чим викликала лютість онука. Її твердість стала іскрою, яка розпалила конфлікт.
У Ганни Іванівни була мрія – подорож до Японії. Коли ми з чоловіком дізналися про плани Олега, то запропонували бабусі переїхати до нас. Порадили здати її квартиру в оренду, щоб накопичити на поїздку. Вона погодилася. Ми забрали Ганну Іванівну до себе, а вона знайшла квартирантів. Дізнавшись про це, Олег і Дарина влаштували скандал. Вони були певні, що квартира по праву належить їм, і вимагали, щоб Ганна Іванівна віддала їм отримані гроші. Олег звинуватив мого чоловіка, Ярослава, у тому, що той «забив бабусі голову», щоб присุกрети спадщину. Їхня нахабність не мала меж.
Дарина почала часто приходити до нас. То сама, то з дітьми. Вона розпитувала, як справи в Ганни Іванівни, ніби сподівалася почути, що та вмирає. Олег теж не втрачав надії, що бабуся скоро залишить їм квартиру. Але Ганна Іванівна не збиралася здаватися. Вона накопичила грошей і поїхала до Японії. Повернувшись, віяла від щастя, розповідаючи про сакури та древні храми. Ми запропонували їй продати квартиру, купити маленьку студію і продовжити подорожі, а потім жити з нами у спокої. Ганна Іванівна подумала і зважилася.
Вона продала свою велику трикімнатну квартиру в центрі Чернігова і купила затишну однушку. На решту грошей вирушила в нову подорож – Іспанією, Австрією та Німеччиною. У Німеччині доля подарувала їй несподіванку: вона зустріла німця на ім’я Ганс і вийшла за нього заміж. Ми з Ярославом прилетіли на їхнє весілля. Бачити 75-річну наречену, яка сяє від любові, було справжнім дивом. Ганна Іванівна заслужила це щастя – все життя вона працювала, допомагаючи дітям і онукам.
Олег, почувши про весілля, не заспокоївся. Він вимагав, щоб бабуся віддала йому нову квартиру. Як він збирався там розмістити п’ятьох людей – незрозуміло. Але нас це вже не хвилювало. Ми раділи за Ганну Іванівну, яка нарешті живе для себе. Її історія облетіла Чернігів, викликаючи захоплення в одних і заздрість в інших.
Тепер Ганна Іванівна й Ганс живуть між Німеччиною й Черніговом. Вона надсилає нам листівки зі своїх подорожей і сміється, згадуючи, як Олег чекав її смерті. Ця історія показала, як жадібність може зруйнувати родинні зв’язки, але й довела, що сміливість жити своїм життям – сильніша за будь-які інтриги. Ганна Іванівна стала прикладом для всіх нас: ніколи не пізно обирати щастя, навіть якщо весь світ проти.
