«Як можна не помітити мене?!» — сердилася Оксана, вивчаючи себе у дзеркалі та підфарбовуючи губи. «Нічого, скоро корпоратив, ось там я його точно приваблю!» Ця історія про те, як моя подруга Оксана намагалася завоювати увагу колеги й що з цього вийшло.
Оксана та її впевненість
Оксана — моя подруга ще з університету. Їй 32, вона яскрава, доглянута, завжди в центрі уваги. Чоловіки за нею оглядаються, а вона вміє використовувати свою харизму. На роботі, в нашій невеликій IT-компанії у Львові, Оксана — справжня зірка. Вона працює у відділі маркетингу, завжди одягнена зі смаком, а її жарти на спільних зустрічах смішать навіть найсуворішого керівника.
Але нещодавно з’явився новий співробітник, Богдан, і він став для Оксани справжньою загадкою. Високий, симпатичний, з гарними манерами — коротше, ідеальний об’єкт для її уваги. Та ось біда: Богдан, здавалося, взагалі не помічав її спроб фліртувати. Оксана розповідала мені, як запросила його на каву, а він ввічливо відмовився, посилаючись на зайнятість. Потім вона «випадково» опинилася з ним у ліфті й спробувала зав’язати розмову, але він лише посміхнувся й вийшов.
«Я для нього занадто ідеальна?»
Після чергової невдалої спроби Оксана зайшла до мене в кабінет і почала обурюватися: «Ну що, він іншої орієнтації, чи що? Як можна не помітити мене?» Вона стояла перед дзеркалом, поправляла волосся й підфарбовувала губи, ніби готуючись до нового «наступу». Я засміялася: «Оксано, може, він просто скромний? Або у нього є дівчина?» Але Оксана була непохитна: «Ні, Наталю, тут щось не так. Я ж бачу, як він спілкується з іншими, а на мене — нуль реакції!»
Вона вирішила, що корпоратив, який мав відбутися через тиждень, стане її «вирішальним моментом». Оксана купила нову сукню, записалася до стиліста й навіть придумала, як «випадково» опинитися поруч із Богданом за столом. «Ось там він точно не встоїть», — заявила вона з упевненістю.
Корпоратив і несподівана розв’язка
Настав день корпоративу. Оксана була неперевершена: червона сукня, ідеальний макіяж, сяюча посмішка. Вона справді приваблювала погляди колег, але Богдан, на лихо, тримався осторонь. Він танцював з іншими дівчатами, жартував з хлопцями, але до Оксани так і не підійшов. Я бачила, як вона почала хвилюватися, але продовжувала посміхатися.
У якийсь момент я помітила, що Богдан вийшов на балкон із нашим колегою Мирославом. Вони довго про щось говорили, сміялися, а потім я побачила, як Богдан поклав руку Мирославу на плече. Оксана теж це помітила й зблідла. «Наталю, ти бачила? — прошепотіла вона. — Це що, правда?» Я знизала плечима: «Може, вони просто друзі?» Але Оксана вже все для себе вирішила.
Чим все закінчилося?
Після корпоративу Оксана трошки заспокоїлася, але все ж була засмучена. Вона зізналася, що їй не стільки прикро, скільки ніяково: «Я так старалася, а він, схоже, взагалі не цікавиться жінками». Пізніше ми дізналися від колег, що Богдан справді у стосунках, і його партнер — чоловік. Оксана спочатку сердилася на себе за те, що «не помітила», але потім розсміялася: «Ну, хоча б зрозуміло, чому я йому не сподобалася! А я вже думала, що зі мною щось не так».
Тепер Оксана жартує, що цей випадок навчив її не бути занадто самовпевненою. Вона досі фліртує з колегами, але вже не так наполегливо. А з Богданом вони, до речі, подружилися — він виявився чудовим хлопцем, просто з іншими смаками.
Якщо у вас були схожі історії, напишіть, як ви з ними справлялися? Чи не брали відмову близько до серця? Або, може, у вас є порада, як Оксані швидше переключатися на нові «цілі»? Діліться, нам цікаво!
