— Скільки вам років? — пластичний хірург Віктор Сергійович Коваль впільно дивився на гарне обличчя Соломії.
Вона моргнула, посміхнулась і відвела погляд убік, потім знову подивилася на нього. Скільки він бачив таких жіночих хитрощів у цьому кабінеті. Запитаєш про вік — і відразу ж жінки нагадують, що перед ними чоловік, молодший і привабливий. Соломія не стала винятком.
— А ви як гадаєте, скільки мені? — жартівливо запитала вона.
Він суворо подивився на неї.
— Двадцять дев’ять, — не кліпнувши оком, збрехала Соломія.
Чомусь жінок так лякає тридцятирічний рубіж.
— Тридцять дев’ять, якщо бути точним, — беземоційно поправив її Коваль, зі співчуттям все ж знісши пару років.
— Вас не обдуриш, лікарю, — сказала Соломія, оцінивши його такт.
— Навіщо ж ви намагаєтеся мене обдурити? Я лікар, а не потенційний наречений. Ваш вік мені потрібен зовсім для іншого. Якби вам справді було двадцять дев’ять, навряд чи ви б прийшли до мене. Ви чудово виглядаєте для свого віку. Я б навіть сказав, відмінно. Багато жінок вам позаздрять.
— Ви страшна людина. Бачите нас наскрізь, як рентген, — Соломія знову жеманничала.
— Це моя робота та досвід.
— Вашій дружині пощастило. Ви розумієте жінок.
Коваль хотів сказати, що ще не одружений, але передумав.
— То навіщо ви прийшли? Ви чудово виглядаєте і не потребуєте пластики. Поки що.
Від компліменту очі Соломії спалахнули зацікавленістю.
— А якою ціною мені це вдається, не хочете запитати? Так, у мене заможний чоловік. Мені доступні найсучасніші косметичні процедури, які, до речі, коштують чимало. Але я втомилася годинами тренуватися у спортзалі, потім лежати у косметолога з масками та чудодійними засобами. Я не живу, а намагаюся зупинити час, молодість. Я втомилася, — повторила вона.
— То відпустіть час. Нехай іде, як іде. У кожному віці є свої переваги. Не треба намагатися виглядати краще та молодше, ніж ви є. — Коваль подарував їй одну зі своїх сяючих усмішок.
— Вам легко говорити. Ви чоловік. Вам не потрібно боротися з віком, рахувати зранку морщини, калорії та сидіти на вічних дієтах. Все заради фігури та кольору обличчя. А хто нас підштовхує на такі жертви?
— І хто? — підіграв їй Коваль.
Соломія йому подобалася. Щира, красива, життєрадійна.
— Ви, чоловіки. Так-так. Ви почуваєтеся впевненішими, якщо поруч молода й гарна жінка. Якщо вона з вами — значить, ви того варті. І чим старшими стаєте, тим молодших жінок обираєте. — Соломія гірко посміхнулася, у куточках губ застигла сумна зморшка.
— Я з маленького провінційного селища. Мама працювала на заводі, як і батько. Потім підприємство закрили, мама влаштувалася санітаркою, а батько пішов у котельню. У нашому містечку важко знайти роботу. Батько пив, звичайно. Я ненавиділа таке життя й від дитинства мріяла вирватися звідти, до Києва, хотіла стати акторкою.
Коваль її дуже добре розумів. Сам він приїхав до столиці з глушини.
— У театральне я не вступила. Але мене охоче взяли на роботу. На ринок, у кіоск. — Коваль бачив, що визнання далося їй нелегко. — Не буду вдаватися в подробиці, як я виживала. Мені пощастило. Однієї жінки я добре обважила, до речі. Вона запросила мене до дому моди. Не такого, де моделі ходять подіумом, хоча й таке бувало. Ну, ви розумієте. Там я зустріла свого майбутнього чоловіка. Я була молода, відчайдушна…
— Він так закохався, що зробив мені пропозицію. Я, звичайно, погодилася. Мене не бентежило, що він старший. Щасливий квиток я все ж витягнула. Був чоловік, квартира у Києві, заміський будинок, зв’язки, гроші. Він дав мені все, про що я мріяла.
Від першого шлюбу в нього є син, мій ровесник, живе за кордоном. Чоловік більше не хоче дітей. Я змирилася. Ресторани, сукні, подорожі. Таке життя мені подобалося. Багато жінок мені заздрили. Я вирвалася з глушини й не хочу туди повертатися.
— А три дні тому я зайшла до чоловіка в офіс. Просто так. Хотіла зробити приємне. Він любить пончики. Купила парочку та каву.
Секретарки в приймальні не було. Точніше, вона була там, де їй належало бути — у кабінеті мого чоловіка. Навіть не замкнули двері. Вони мене не помітили. Я пішла, залишивши на її столі пончики. Це було жахливо.
Коваль чекав, не перебивав. Він уже не раз чув такі історії. Жінки розповідали йому свої таємниці, як на сповіді.
Соломія відвела долоні від обличчя. Очі залишилися сухими. Вона дозволила собі на мить зняти маску впевненої жінки. Такі не люблять показувати свою вразливість.
— Я не була наївною, здогадувалася, що у чоловіка є інші жінки. Але тоді я злякалася. Зрозуміла, що час іде, я не молодВін обійняв її міцно, як можна обіймати лише ту, хто вже ніколи не почує тепла твоїх рук.
