**Щоденниковий запис**
Ти ж чудовисько, мамо! Такі як ти не мають права мати дітей.
Після школи Олеся виїхала з невеличкого провінційного містечка до Києва, щоб продовжити навчання. Одного разу пішла з подругами в клуб і там зустріла Віталіка. Киянин, красені, батьки його поїхали на рік у закордонне відрядження. Вона закохалася в нього без пам’яті й незабаром переїхала до нього.
Жили на широку ногу, батьки гроші присилали. Щодня то в клуб, то вечірки вдома. Спочатку Олесі таке життя подобалось. Прокинулась несподівано — набрала боргів і пропусків, зимову сесію здала на двійки. Стало питання про її відрахування.
Олеся обіцяла взятися за розум і перездати іспити. І справді, засіла за підручники. Коли до Віталіка приходили друзі, вона зачинялася у ванній. Сесію вона таки перездала. Але вирішила поговорити з Віталіком — у нього ж останній курс, диплом на носі.
— Та годі, Олесь. Живемо один раз. Молодість минає. Коли ж гуляти, як не у двадцять років? — легковажно відповів він.
Було соромно сказати матері, що живе з хлопцем без штампа у паспорті. Коли дзвонила додому, брехала, що вийшла заміж, розписалися, а весілля буде, коли батьки Віталіка повернуться.
Одного разу Олесі стало погано на парах. Голова крутилась, нудило. Вона з жахом зрозуміла — мабуть, вагітна. Тест підтвердив.
Термін маленький, і Віталік почав умовляти її зробити аборт. Вперше вони посварились так, що він пішов і два дні не з’являвся. Олеся не знаходила собі місця, плакала. Нарешті Віталік повернувся, але не один. На ньій висіла п’яна блондинка. Олеся, виснажена очікуванням, не втрималась, накричала на Віталіка, погнала ту дівчину.
— Вона не піде. А якщо не подобається — сама йди, істеричко! — крикнув він і вдарив Олесю.
Вона схопила пальто й вибігла на вулицю. Пішки дійшла до гуртожитку. З опухлою щокою, в слізах постукала у двері. Вахтерка зжалилась і впустила.
Наступного дня Віталік прийшов, благав пробачення, клявся, що більше не підніме на неї руку, просив повернутися. Олеся повірила. Заради дитини.
Якось вона закінчила перший курс. Додому їхати боялась. Що скаже мати? Але й у Києві було страшно. Незабаром мали повернутись батьки Віталіка, а вона з животом і виглядала жахливо.
Батьки справді приїхали. Дізнавшись, що Олеся з провінції й лише перейшла на другий курс, батько завів неприємну розмову. Запропонував грошей, щоб вона пішла.
— Сама подумай, який з нього батько? Тільки гуляння на умі. А може, і не його дитина? Грошей дам. Бери та їдь до своїх. Повір, так краще для всіх.
Олесю обурило. Віталік не заступився. Гроші вона не взяла, хоча потім шкодувала. Зібрала речі й поїхала до матері.
А та, побачивши доньку з животом, одразу зрозуміла.
— Чого сама? — насторожено запитала. — То виходить, не вийшла заміж? Натішився киянин та й вигнав? Гроші хоч дав?
— Мам, як ти можеш? Мені його гроші не потрібні.
— А до мене навіщо приїхала? Ми з тобою й так ледве верталися. Думала, донька щасливий квиток витягла, за киянина вийшла, у шоколаді живе. А вона з животом до мене. І як ми тут вчетверо помістимося? З малим ще…
— Як у вчетверо? — тихо запитала Олеся.
— Тому що поки ти гуляла, у мене теж з’явився чоловік. А що? Я ще не стара, теж хочу щастя. Тебе одну виховувала, себе забувала. Тепер можу й для себе пожити. Він молодший. Не хочу, щоб він на тебе дивився.
— Та куди ж мені йти, мамо? Мені скоро народжувати…
— А до чоловіка повертайся. Хто б він не був — пускай за вас доглядає.
Мати стояла непохитна. Ні жалю, ні співчуття. Олеся взяла сумку й вийшла. Присіла на лавку й заридала. Куди тепер?
— Олеся? — перед нею зупинилась дівчина.
Це виявилася Тетяна Лисенко, колишня однокласниця. Вона все вислухала й запропонувала пожити у себе — батьки були на дачі.
Так Олеся опинилася в Тетяни. Незабаром та знайшла роботу — доглядати за літньою жінкою після інсульту. Її дочка відмовилась брати матір до себе. Угода була проста: житло та їжа за догляд.
Олеся боялась, але робити було нічого. Вона переїхала до Анни Миколаївни. Незабаром народила доньку, назвала Марійкою.
Минав час. Марійка вже ходила, а Анна Миколаївна слабшала. Незабаром вона померла. Перед смертю викликала нотаріуса — залишила квартиру Олесі.
Дочка Анни Миколаївни прийшла у лють, але суд підтвердив заповіт. Олеся з донькою залишилась у квартирі. Влаштувалась на роботу, життя поступово налагоджувалось.
Але одного дня прийшла мати. Сказала, що хвора, продала квартиру на операцію. Олеся, не зважаючи на минуле, пустила її.
Та одного разу вона випадково почула розмову матері по телефону:Тоді Олеся зрозуміла, що мати знову бреше — операції не було, а гроші вона віддавала коханцю, і, стиснувши зуби, вигнала її з дому назавжди.
