Три жінки, одна кухня і жодної згоди
— Гаразд. Понеділок — мій. Вівторок — мама. Середа — Зінаїда Аркадіївна. Четвер — знову я, — Олена чітко розписала аркуш у клітинку. — А вихідні — як вийде.
— Чудово, — кивнула її мама, Марія Степанівна, приховуючи задоволену посмішку. — От і порядок буде.
— Так, аж до першого борщу, — буркнула свекруха, Зінаїда Аркадіївна, — ви, дівчатка, лише на папері сильні.
Олена проігнорувала. Вона втомилася. Півроку під одним дахом із двома матерями — це не життя, а серіал. Тільки без кнопки «пауза».
Все почалося після народження Софійки. Марія Степанівна приїхала «на кілька місяців допомогти». А свекруха Зінаїда Аркадіївна нікуди не їхала: жила з ними від самого початку. «А куди я піду, якщо син одружився?» — її улюблена фраза.
Квартира — трикімнатна, але насправді — мікроскопічна. Самій собі місця не вистачає, а тут ще три господині.
— Хто поклав порожню банку з-під огірків назад у холодильник? — скрикнула Зінаїда Аркадіївна о десятій ранку.
— Я! — відгукнулася Марія Степанівна з балкона. — Там розсіл! На солянку!
— Ох, які ми господарні, — зі злостью сказала свекруха. — Тільки солянку я варю в середу. Сьогодні вівторок. Мій день!
— Я просто хотіла допомогти, — відповіла мама.
— А я не просила!
— Зате я просила, — Олена поставила Софійку в манеж. — Мам, нехай кожна варить, коли належить. Не порушуймо порядок. А то знову буде, як минулого разу: три борщі за день, і ніхто посуд не помив.
— Нічого, з’їли ж! — не заспокоювалася Зінаїда Аркадіївна. — А я за вами потім плиту відтирала півгодини. У мене, до речі, тиск!
Чоловік Олени, Олег, у такі моменти або йшов на пробіжку, або одягав навушники. Казав, що в нього важливі дзвінки, але Олена знала — він просто не знав, що робити. Обрати сторону? Неможливо. Краще сховатися.
— Олено, поговори з чоловіком, — шепотіла Марія Степанівна, коли Олег виходив із кухні. — Нехай скаже матері, щоб не лізла. Її онучка теж, до речі.
— Мам, ти теж лізеш, — тихо відповіла Олена.
— Ну а як інакше, якщо я бачу, що все валиться з рук? Хто з Софійкою гуляє? Хто купив їй нові черевички? Хто вчора вночі пі— І я все це робила з любов’ю, а не заради змагань, — промовила Марія Степанівна, і в кухні нарешті запанала тиша, наче всі зрозуміли, що найважливіше — не графіки, а родинне тепло.
