«Цього року море нам не по кишені», прошепотів мій чоловік і зник у відрядження. А на другий день я побачила його фото з пляжу він обіймався з моєю сестрою.
Марія, не вигадуй дурниць! казав мені він, послуговуючись бухгалтерською логікою. Ти ж усе рахуєш. Мусиш бачити, як нас душать кредити. За автівку тридцять тисяч гривень щомісяця. Іпотека сорок. Ще двадцять віддаємо на ремонт у мами на дачі на Київщині, дах протікає, все гниє. Яке Чорне море? Які Мальдіви? Сидітимемо хіба що із зубами на полиці.
Олег кружляв по нашій крихітній кухоньці на Теремках, клацав дверцятами шаф, гучно ставив склянки об край мийки. Він сліпо уникав мого погляду, мов я податкова інспекторка.
Я згорблена сиділа за столом, переді мною мигтіла сторінка турагенції. Ноутбук світив ласкавим блакитним морем, білим піском і пальмами, схиленими над бунгало. Це не було просто фото. То була моя Мрія. Єдина соломинка, що виривала мене з рутини останні три роки.
Олеже, прошепотіла я пошепки, ледве стримуючи сльози, я ж спеціально збирала ці кошти. Я не витрачала премії, носила з дому їжу, крутила баланси по ночах для трьох фірм У мене окремо лежать триста тисяч гривень. Вистачить. Я все порахувала. Автівка зачекає, дах не впаде за два тижні шифер ще досі міцний. Ми мусимо відпочити. За пять років ми не мали відпустки! З іпотекою і цими кредитами вже відчуття, що ми не пара, а сусіди в борговій нірці. Я зірвана, у мене око смикається. А ти? Ти став нервовим, кричиш без причини. Нам треба побути удвох. Просто стати знов сімєю.
Проблема не лише в грошах! гаркнув він, і чашка брязнула об тарілку. Яку відпустку? Там зараз СТОК! Замовник кричить, не відпустять з обʼєкта мене звільнять, іпотека згорить, і море твоє накриється!
Сам говорив минулого тижня, що обєкт здали Я слухала
Ситуація змінилася! збуджено перебив, почервонівши. Нові вимоги, переробки… Тут нема чого обговорювати. Нікуди ми не їдемо. На травневі на дачу поїдемо грядки, шашлик, природа, Бориспільський ліс. Чим не відпочинок?
Я не хочу на дачу до твоєї мами зіщулилась я, гарячі сльози палили щоки. Я там працюю як на другій роботі. Плевать, полоть, годувати твою родину. Я хочу на море, де можна просто лежати і млосно нічого не робити
Ти егоїстка, гупнув кулаком по столі. Тільки про себе думаєш! До речі, мене терміново викликають у Суми. Відрядження на два тижні. Їду перевіряти будівництво нової траси. Начальство вимагає. Обійдешся. А з твого «мальдівського» рахунку дай мені грошей на квитки та проживання.
Хіба фірма не має все оплатити? пробелькотіла я.
Фірма потім відшкодує! Треба свої вкладати. Там готель чотиризірковий, представницькі витрати, вечері з партнерами Я що, буду локшину їсти перед гендиректором «Нафтогазу»?
Скільки? мій голос був порожнім.
Двісті, двісті тисяч.
Двісті? Це дві третини всіх моїх заощаджень! Це мій відпочинок!
Я поверну. Фірма компенсує. За два тижні поверну все до копійки!
Я нарешті перевела йому ці 200 тисяч гривень. Пальці тремтіли.
Я вірила йому. Десять років разом. Він мій тил, мій мур. Грубий, економний, але надійний.
Наступного ранку він поїхав. Я складала йому валізу.
Не сумуй, Марусю! весело підморгнув, пахнучи парфумом «Dior Sauvage», який я купила йому на Різдво, відмовившись собі в святковій сукні. Я дзвонитиму, але ти ж знаєш ці Суми Сигнал пропадає, на будівництві сама радіація, вишки далеко. Не хвилюйся, якщо не буде звязку.
Бережи себе. Там ще холодно.
Взяв термобілизну.
А плавки навіщо? запитала, натрапивши на пляжні в боковій кишені.
Басейн в готелі, з підігрівом. Сауна. З чоловіками ввечері прогріватимемось.
Все логічно.
Він пішов.
Квартира занурилась у тремтливу тишу.
Я залишилась сама. Весна була лиш у календарі, а за вікном сіра київська слякоть.
Я ходила на роботу як зомбі. Ввечері поверталась, розігрівала гречку і дивилась серіали про життя «інших».
Стає нестерпно самотньо.
Я вирішила зателефонувати сестрі Галі.
Галя моя повна протилежність. Я тиха, чорнява бухгалтерка, вона світловолоса, нестримна, блогерка-мандрівниця. На пять років молодша і живе так, ніби їй вічно сімнадцять.
Ми рідко спілкуємося, але я завжди допомагала їй, коли вона вчилася або мала проблеми.
Я набираю номер.
Абонент поза зоною, сухо каже автовідповідач.
Дивно. Галя завжди на звязку! Її Інстаграм дихав життям щоразу сторіс: де вона їсть, із ким на каві, де блищить її нова помада.
Я гортала її сторінку. Останній допис тиждень тому (день відїзду Олега). Фото гламурної рожевої валізи і підпис: «В дорогу! Хто здогадається куди? Тут дуже жарко. Завдання для шпигунів».
Ну, поїхала кудись. Можливо, із черговим бойфрендом у Туреччину.
Минув тиждень.
Олег телефонував зрідка. Для нього «звязок поганий, радили не дзвонити».
Голос мав веселий, зовсім не замучений. А на фоні щось шуміло. Видалось мені цей шелест схожим на прибій?
Музика лунала латинські ритми, далеко.
Олеже, а що це за музика?
Це радіо в авто. На будівництво їдемо, водій врубив шансон.
А шум?
То вітер, ти ж знаєш степи Сумщини Тут таке дме! Ну все, Марічко, я пропадаю!
Я не спала, розгортаючи стрічку «забороненої» соцмережі (через VPN). Фотки котів, дітей, борщі. Раптом сповіщення.
«Галина Мельник відмітила вас на фото».
Я натиснула.
Яскраве небо. Бірюзове море. Білий пісок…
І ось. Галя, розслаблена у біло-червоному купальнику, з коктейлем у руці, у гігантських окулярах. Засмагла і щаслива.
А поруч чоловік. З знайомими годинником «Casio» (мій подарунок йому), і пляжними шортами з пальмами.
Олег.
Мій Олег, який «у Сумах мерзне заради родини».
У нього була така посмішка, яку я не бачила вже пять років.
Підпис: «Щастя любить тишу… Але я не стримаюсь! Мій герой організував мені казку! Тигр! Дякую! #Maldives #Love #MyMan #SisterSorryNotSorry».
Відмітка прямо на його обличчі. Спеціально.
Щоб добити. Щоб підкреслити: «Я краща, я молодша, я переможниця. А ти платиш за наше свято».
Мене залив холод. Перед очима замерехтіло.
«Егоїстка. Грошей нема. Нічого не заслужила». Олегів голос став ладанним дзвоном.
Весь мій світ тріснув, як яєчна шкаралупа. Я бгала і рвала хустинку, мене вивертало від люті.
Я вмилася холодною водою. У дзеркалі я побачила тітку з сірим обличчям. Де поділась Марічка, яка вірила в сімю?
Я витерла сльози, сіла за компютер і вперше за місяць голова стала ясною. Чорною і холодною.
Кредит на машину на мені. Від Олега фінансів не дочекаєшся.
Дах перекриється і без нас. А мій друг дитинства, Сергій, працює в автосалоні.
Я перевдяглася у штани, на підборах, у «червоні» губи. Пакет документів, запасні ключі від авто і в салон.
Сергію, продаємо «Крузака» Олега.
Сергій аж пирхнув. Машина-мажор, чорна «Тойота Ленд Крузер». Я показала довіреність з правом продажу.
Всі процедури три години і мені віддають чотири мільйони гривень. Реальною готівкою.
Я одразу закрила кредит за цю автівку 800 тисяч. Решту поклала на новий рахунок (на дівоче прізвище).
Додому повертаюсь сміючись. Замовила перевезення зібрала всі речі Олега: костюми, спінінги, приставку, ноутбук, трофейну чашку. Все вантажу машиною на дачу до його мами хай насолоджується сином.
Викликала майстра: поставили найдорожчі замки і сигналізацію. Нарік, що влізли пацюки.
Далі родзинка.
Згадала пароль Олегової пошти, знайшла лист з ваучерами «Tez Tour», дзвоню в готель:
Добрий день! Я бухгалтер Волкова. Мій чоловік використав чужу картку, транзакцію скасовано, заявлено в поліцію. Будьте ласкаві, виселити порушників.
Менеджер охнув, пообіцяв зясувати.
Через годину з банку «Відмова у трансакції на 2000$». А потім цунамі дзвінків!
Олег: «Марічко, що коїться?! Карта не працює, нас виганяють!»
Галя: «Марино, це не те що ти думаєш! Зустрілись випадково! Не залишай нас! Перешли грошей, назад не виберемось!»
Я надіслала їм у відповідь скрін: ту саму фотографію і словами: «Щастя любить тишу. Насолоджуйтеся тишею. Все майно у мами, замки замінено, на розподіл подаю. До побачення».
Олег повернувся засмажений, без копійки. Його речі лежали біля порогу у пакетах.
За дверима я й наш участковий Юрко. Сказали: «Все, Олеже, іди, суд вирішить».
Розлучення було гучним. Олег кричав, суд тишком посміхався.
З машиною питання вирішено я мала всі права. Гроші? Потрачені на погашення боргу, комуналку і ліки «від нервів».
З Галею я не спілкуюсь. Батьки звинуватили мене у черствості. Але я відповіла: «У мене немає сестри».
Галя миттю знайшла нового чоловіка. Зараз вона у Стамбулі інший олігарх.
А я купила собі путівку. На Мальдіви, у той самий готель. У сусіднє бунгало, дорожче й з басейном.
Одній.
Я пишу цей сонний щоденник з шезлонга, під виноградно-синім небом, з «Піно Коладою» в руці. Бірюза лікує.
Я дихаю на повні груди. Я вільна. Я маю свої чотири мільйони і більше ніколи не дозволю чоловікові вирішувати, що я заслужила.
Я заслужила море. Я заслужила щастя.
